Nikon Imaging | Україна | Європа

Дмитро Вакулка

Дмитро Вакулка – один з тих, про кого кажуть, що у нього все в руках горить. Він яскравий представник покоління Y: Дімі легко все і ніщо не є проблемою. Зібрати в гаражі крутий джип, стати мотоциклістом чи поїхати фотографувати до пустелі – ось така він різнопланова людина, котра встигає все і, головне, йде по життю з посмішкою.
Найбільше Вакулка любить фотографувати екстрім – наприклад, диваків, котрі спускаються на лижах з гори, щоб… пірнути у басейн.
У найближчих планах Дмитра – сісти на власноруч відновленний байк, взяти улюблену камеру і проїхатись з попутним вітром навколо Чорного моря або українськими Карпатами.

- Дмитре, за твоїм профілем у Facebook помітно, що ти любиш екстрім… а ще ти невиправний романтик.  Що знімаєш зараз?
- На даний момент знімаю майже будь-які спортивні заходи. Також мені цікаві люди,  подорожі, природа.
Загалом, знімаю все, що мені до душі, навіть великогабаритну техніку для компаній-виробників. Можу з легкістю погодитись на певну зйомку, якої раніше не робив.  Якщо цікавий проект, цікава локація, я розумію, що можу це зробити добре, – чому б ні?

- Що для тебе є викликом у роботі?
- Майже всі зйомки для мене – виклик. Прості зйомки – це, можна сказати, тренування. Цікавіше, коли потрібно зняти щось складне. Власне, професійним фотографом я став тому, що переглядаючи свої перші фото з подорожей відчув, що хочу робити краще.

- Коли це було?
- У 2009 році я поїхав до США працювати за програмою Work & Travel. Під час перебування там почав подорожувати країною, вирішив купити фотоапарат, щоб привезти додому фото на згадку – придбав Nikon D 60. Власне, це стало першим знайомством з фототехнікою бренду, якому я вірний й досі.
Повернувшись до України, подивився на свої знімки критично. Я перфекціоніст, тому мені треба доводити все до вищого рівня. Почав шукати фотошколи, щоб підвищити майстерність. Зрештою обрав Київську школу фотографії. Провчився  півроку, та спробувавши працювати у різних стилях,  зрозумів, що точно не моє – це студійна фотозйомка.  
Узимку 2009-2010 року почав знімати спорт: вперше поїхав з друзями на авто-раллі  –аматорські змагання на серійних авто. Ось тут вже відчув цікавість до фотографії такого роду. Навесні 2010 потрапив на раллі-рейд до Криму, там познайомився з мотоциклістами. Це стало відправною точкою кар’єри. Ці фото змагань купило одне з українських видань. А далі мене почали запрошувати знімати перегони, раллі  та інші спортивні події  по всій Україні.
- Захоплення мотозйомкою якимось чином вплинуло на твої власні уподобання та хоббі?
- Ще як! До того, як я почав знімати спортивні події, до мотоциклів взагалі не наважувався підходити (сміється). Їздять собі й добре. Якось зробив зйомку для сайту одного з українських мотоклубів, а вони мене вперше посадили на мотоцикл.  Це так захопило, що почав їздити частіше знімати хлопців. Хотів зрозуміти: як працює мотоцикл, що відчуває мотоцикліст на швидкості. Упевнений: якщо хочеш передати емоції, які відчуває об’єкт зйомки, – ти повинен відчути це на собі. З того часу вже п’ять років сам керую мотоциклом.

- Отримуєш задоволення від адреналіну?
- Взагалі люблю спорт, драйв, енергію! Перепробував, напевнее, все: ходив на каяках, приймав участь у джип-трофі – змагання на джипах заболоченими місцевостями. Два авто ми з товаришем зібрали разом. Одне збудували майже з нуля – купили джип за копійки, він навіть не їздив, потім розібрали до гвинтика і за півроку зібрали заново. В результаті вийшов потужний автомобіль, не було такої місцини, яка була б для нього складною перешкодою.

- Ти робиш портрети екстремалів?
- Наразі для мене робота над портретами дуже цікава в цілому, не лише екстремалів. З екшену інколи переходжу в life-style зйомку. У портреті хочу передати емоції, показати характер людини. Моє відчуття –  суб’єктивне. Хочу показати, якою вона є насправді, що вона відчуває.

- Цієї весни ти зробив чудову life-style зйомку бренду одягу GRASS для блогу Юлії Савостіної, котра підтримує український малий та середній бізнес. Як склалася ця співпраця?
- Юлі хотілося змінити стилістику зйомок у своєму блозі на жвавішу та природнішу, тому наш спільний друг порекомендували мене, проект зацікавив, я погодився.

- Як тобі взагалі її ідея – підтримувати українського виробника?
- Ідея чудова! Для України зараз надважливо, щоб розвивалось внутрішнє виробництво, тим більше, що якісних речей, зроблених у нашій країні, чимало.

-  На чому, по-твоєму, слід робити акцент, знімаючи одяг, моду?
- Поки не готовий про це говорити. У мене немає бачення моди. Ніколи не цікавився цим. Що важливо у зйомці одягу?.. Байдуже, одяг чи спорт, завжди найважливіші три речі: вибір локації, світло, гарна підготовка до зйомки.

- Де проходила фотосесія для блогу savostina.com?
- Це був Маріїнський парк, чудове атмосферне місце, один з перших погожих днів, тож відзняв усе на одному диханні. У першу чергу, ми робили акцент на деталях. Я фотографував інтуїтивно. До фотосесії не був особливо знайомий з брендом, не переглядав подібні зйомки, зроблені іншими фотографами. Єдине, що ми обговорили з Юлією, щоб це було природно, жодних професійних посмішок та штучних поз а-ля весільний альбом.

- Ти любиш драйв, а які емоції отримав від цього проекту?
- Це новий досвід, fun, драйв від зміни формату роботи. Було цікаво спробувати і  треба було підключити фантазію. Після цієї зйомки Юлія запропонувала стати одним  з фотографів для її другої книжки. Тож улітку та восени буде чимало подорожей Україною.

- Не з'явилося бажання попрацювати під час показів колекцій на подіумі, того, що називають catwalk?
- Чесно сказати, не люблю зйомки у приміщенні. Намагаюся працювати більше з природним світлом. Можливо, колись подіум стане для мене теж цікавим.

- Розкажи про свої камери Nikon: чому ти залишаєшся шанувальником цього бренду?
- Моя робоча фотокамера – Nikon D3s. Це моя друга і найстарша професійна камера Nikon і вона багато чого пережила. За подряпинами на корпусі можна згадати найцікавіші зйомки: на одній з-під мотоциклів відлітали частки ґрунту і каміння (сміється). Іншого разу я з нею в Румунії під час змагань упав у річку, потім два дні сушив – вона продовжила працювати!
В Австралії місяць подорожував, знімав мотозмагання, приїхав сюди і знайшов на матриці тріщини –  не можу пояснити, звідки вони взялися. Можливо, погода, сіль океанська, чи перепади тиску. Замінив її – камера досі чудово працює. Для мене Nikon D3s – дуже надійний робочий інструмент, «автомат Калашникова». Можливо, це найкраща камера в лінійці, вона витривала в технічному плані.

- Пригадуєш ситуації, коли Nikon D3s допомогла зробити незвичайний кадр?
- Не можу виділити конкретний випадок чи саме цю камеру. В мене також є Nikon D800, вона більш компактна, інколи на неї знімаю відео.
До цього була D 700 і  можу сказати, що серед усіх фотокамер Nikon, якими користувався взагалі, – це одна з моїх улюблених. За своїми  параметрами вона, можливо, трохи не дотягувала до D3s, та за рахунок компактності я міг її брати навіть на свій мотоцикл! Вона займала небагато місця, мала меншу вагу, ніж інші. Але не буду виділяти конкретну фотокамеру. Вони всі добрі в роботі. Добра техніка – це важливо, та головне – майстерність людини та творча удача.

- Чи спілкуєшся зараз з київським офісом Nikon,  слідкуєш за новими моделями фотокамер?
- Слідкую за новинками компанії, за блогами та сторінкою у FB. Якщо є можливість, відвідую презентації та майстер-класи. Наразі з того, що є на ринку, мені цікава фотокамера Nikon D5. Та хотілось би, щоб все-таки зробили full-frame камеру за типом Nikon D500 – маленький варіант для репортажів.

- Ти член Nikon Professional Service?
- Так. Коли NPS ще не було в Україні,  їздив до Москви, бо в Києві не завжди міг знайти потрібний рівень сервісу. Якось  провів кілька місяців у Німеччині, де знімав для веложурналу і мені знадобився ремонт камери. Написав до німецького NPS і подав заявку на членство. Саме в той момент ця програма з’явилась в Україні, а я став одним з перших, хто вступив до неї.  

- Чим для фотографа-ніконіста корисна NPS?
- Для професіоналів потрібний високий рівень сервісу, а також оперативність: часто трапляється, що камеру треба зробити швидко. Особливо, коли зйомки ідуть одна за одною. Також завдяки членству в українському NPS можу звернутись до зарубіжного офісу Nikon, коли я закордоном.

- Дмитре, коли замовляють фотографа на зйомку спорту, що найважливіше для клієнта?
- В Україні, найперше, ціна. Великий вплив на вибір має репутація і якість роботи. Людям цікаво отримувати незвичайні кадри: побачити і ще раз пережити емоції, які вони відчували. Це кадри, які неможливо зняти самому, жодним селфі їх не заміниш –  наприклад, зйомки лижників чи бордерів на схилі.

- Нещодавно побачила у тебе на Facebook дуже цікаву зйомку екстремальних змагань у Пирогово. Що то було?
-  То був екстрім-марафон з перешкодами під назвою «Гонка нації». Перевірка сили духу, терпіння, певного внутрішнього вогню. Зібралися з усієї України сміливі хлопці та дівчата, всі ті, хто не боїться долати перешкоди.

- Ти брав участь у змаганні, теж був увесь у багнюці?
- Цього разу ні (сміється). Всі фотографи були розподілені на певні локації. Мені випало озеро, на якому команди виконували два завдання. Спочатку учасники повинні були канатами перелізти на інший берег, потім треба було пробігти метрів 50 і вплав перетнути озеро назад. Я переміщувався берегом навколо водойми, але не плавав, ні.

- Як камера: витримала? Не постраждала від багнюки?
- Витримала добре, а багнюка – таке часто буває.

- Що в такому разі робиш?
- Зазвичай, якщо це бруд, пісок і т.п., нічим не витираю, чекаю, поки висохне, потім пензликом акуратно струшую, продуваю повітрям с балону.

- Чи були в тебе ще більш драйвові зйомки?
- Чимало. З останнього у лютому в Буковелі проходив Red Bull Jump & Freeze – це таке яскраве дійство, коли учасники в абсолютно приголомшливих костюмах стрибали на лижах чи  бордах з гори до басейна з водою.

- О my God! Це ж була зима?!
- Так (сміється). Ось так і стрибали, куди ж подітися. Хто хоче, того нічим не зупиниш. Учасники – найкреативніші екстремали з 25 команд. За умовами змагання у кожної команди була єдина спроба, аби ефектно «пірнути» зі 150-метрового схилу до басейну, вразивши суддів і глядачів. Жодних обмежень, учасники обирали будь-які костюми та спорядження. Головним було показати яскравий виступ.

- Сам би на таке зважився?
- Мені поки вистачає мого мотоциклу. Я працював у парі з Сергієм Ільїним –  розділили між собою таймінг і різні точки зйомки. Та, зізнаюся, адреналіну все одно не бракувало!

- Твої фотографії, звичайно, вражають! Та дехто з фотографів старшого покоління стверджує, що плівка дала б ще крутіший варіант, ніж цифра. Що думаєш ти?
- Не можу погодитись. Все еволюціонує і в теперішньому світі за п’ять років все кардинально змінюється, навіть швидше. Наприклад, зараз багато фотокамер, що знімають 360º панорами. Три роки тому такі камери були настільки рідкісними, як мобільний телефон років 20 назад. Такі  знімки вміли робити дуже мало людей. Пригадую одну зйомку для Red Bull: до нас приїжджав фотограф з Іспанії, котрий знімав фотопанорами і  це було просто неймовірно. Зараз це звична річ.

- З еволюцією фототехніки попит на послуги професійного фотографа не зникне?
- Я почав фотографувати у 25, зараз мені 29, вважаю, що у мене непогані позиції. Та думаю, що за межами України, на жаль, у мене зараз більше перспектив як у спортивного фотографа.

- Чому? Певне, за межами України більше поважають авторське право?
- Так. Якщо фотограф викладає знімок в Інтернет, за авторським правом важко слідкувати, особливо в просторах української мережі. Будь-який блогер чи навіть видання можуть скопіювати твою фотографію, відрізати посилання. Для нас – це нездорова норма і  ти не захищений жодним чином. Для Європи, чи США – це трохи дивно і там діють закони.

- Чому в Європі професійна фотографія більше затребувана?
- Там ринок працює по-іншому. У нас часом замовник взагалі не знає, як використовувати фото. У мене були клієнти, котрі замовляли фотографії просто так, для архіву. У Європі здебільшого зйомка замовляється під конкретний проект, рекламну продукцію, затверджену ПР-стратегію. Звичайно, з великими міжнародними  компаніями, на кшталт Adidas, Red Bull чи KTM, працювати легше, ніж з маленькими компаніями зі застарілим мисленням.
Зі зарубіжними клієнтами я працюю переважно напряму. Для них процес співпраці більш структурований. Вони розписують зміст і хід зйомки, надають бріф, проговорюється все, що можливо, навіть форс-мажор. В Україні це часто відбувається на рівні спілкування у Facebook або телефоном. Утім, якщо це велика компанія, то і в нас вона підписує з фотографом контракти.

- Ти дуже сучасний, прогресивний. А тебе цікавить діалог поколінь в професії?
-  З того часу, як почав знімати, здебільшого мої друзі в професії старші на 5-10 років. Я себе з ними комфортно почуваю. Завжди радий обмінятись досвідом з колегами.

- У тебе є авторитети в фотографії?
- Не створюю для себе кумирів чи авторитетів. Слідкую, що роблять зарубіжні колеги. Виділити когось конкретного не можу, але інколи таки надихаюся їхньою творчістю

- Як гадаєш, до чогось унікального можна прийти самостійно, чи краще повчитися у майстрів?
- І так, і так. Можна прийти самостійно, та краще поєднувати. Працювати з камерою можна навчитися без фотошколи. Було б бажання! Зараз вся інформація є в доступі в Інтернеті, а ще перше правило – читай інструкцію до камери, звідти можна багато що взяти.

- А в екстрім-фотографії? Що важливіше – вміти гарно знімати чи відчувати подію?
- Це приходить саме. Звичайно, можна навчитися, слідкуючи за певним фотографом у процесі роботи. Все одно зйомка буде унікальною, не стопроцентна копія. Пригадую, як  знімав у Словаччині мотокрос з кількох точок. Я для себе вибрав ракурси, які мені, в першу чергу, були цікаві, не дивився на інших… Був момент, коли зняв кілька кадрів з унікальної позиції, йду на іншу локацію і бачу, як на моє місце приходить інший фотограф. Це приємно, що комусь цікавий мій досвід. Та думаю, що він отримав зовсім інший варіант, бо кожен має власне бачення.

- Чи відчуваєш ти конкуренцію серед фотографів?
- Звичайно, конкуренція є. Та це добре, бо без конкуренції важко розвиватись. Для Red Bull в Україні теж працює кілька фотографів. З одного боку, ми конкуренти, та якщо працюємо разом, працюємо на результат, тому охоче ділимося професійними секретами, методикою.

- Ти сказав, що також знімаєш подорожі. Розкажи про свої цікаві поїздки!
- Більша частина поїздок – США, майже вся Європа, Австралія, декілька країн Азії, Росія. Найзахопливішою, звичайно, була Австралія. Дуже сподобались люди: вони досить розкуті, простіше ставляться до життєвих проблем. В Австралії дуже гарна природа, хоч над країною озонова діра. Сонце сильне, навіть очима видно синюватість повітря від ультрафіолету. Перші кілька днів я знімав без фільтра, доводилось корегувати у пост-обробці. А потім поставив полярик і все стало добре. Ми с друзями взяли машину напрокат і десь два тижні їздили, знімали штати Вікторію, Південну Австралію та Новий Південний Уельс.
Щодо США, то країна дуже різна. Аляска, де я працював, дуже сподобалась: у них багато національних парків, розкішна природа і люди живуть досить розмірено. Орієнтуються на туристів, на рибний промисел, та лісозаготівлю.  Власне для мене всі нові місця досить незвичні.

- Що для тебе важливіше у подорожах: зняти гарні кадри чи отримати емоції від подорожі?
- Іноді трапляється, що на час поїздки камеру лишаю вдома. Наприклад, коли  їду на мотоциклі кудись відпочити. Іноді буває, що їду без камери і бачу такі цікаві сюжети, що жалкую, що немає обладнання з собою. Я би сказав, що для мене фотокамера – це інструмент для передачі вражень.

- Чи трапляється, що камера бачить більше, ніж ти?
-  Бувають моменти, що знімаю інтуїтивно, не можу сказати, що бачу відразу ці кадри. Зазвичай я планую кадр та інколи, коли вже переглядаю фото, розумію, що у процесі зйомки щось важливе пропустив, або навпаки відзняв щось оригінальне.

- Які твої найближчі плани, мрії?
- У мене є кілька проектів на велотематику. Зокрема планую з німецькою велокомандою поїхати до Грузії. Також є ідеї з одною із наших велокоманд на це літо, і як завжди, декілька проектів на мото-тему.

- Ти громадянин світу?
- Так. Для мене не становить жодної проблеми отримати візу. Я знаю, як це робити, відмов не було. Завжди подавав тільки достовірні документи. Маю український паспорт, але живу і працюю по всьому світові. Я не ставлю собі якісь рамки, не малюю собі кордони. Вважаю, що весь світ для мене відкритий.

- Нещодавно в Києві виступав бренд-амбасадор Nikon Віктор Лягушкін, він читав лекцію «National Geographic – робота мрії». У тебе з’являлося колись бажання вирушити в експедицію, відкрити щось незвідане, нове?
- Поки планую подорож мотоциклом навколо Чорного моря через Туреччину, Грузію, далі, якщо вийде –  до Казахстану.

- Поїдеш через Одесу?
- Розглядаю різні варіанти. Або це буде Одеса-Кишинів, або це будуть Чернівці й далі через Румунію і Болгарію.

- Поїдеш сам?
- Так. Поки що це основна ідея.

- Часом не знайомий з фотографом з Молдови Геннадієм Шатовим, котрий здійснив навколосвітню подорож на мотоциклі, про яку ми писали на нашому сайті?
- Знаю кількох людей, які їздили у подібну подорож. Зокрема це наш Валера Кришень, у нього теж дуже цікавий досвід. Це перший український мотомандрівник-одинак, що здійснив навколосвітню мандрівку. А зараз, наша дівчина Аня Гричишкіна вже третій рік їде навколосвітку на своєму мотоциклі.

- Де ти плануєш ночувати?
- У першу чергу, в наметі на природі. Можливо, готель раз в три-чотири дні, щоб трохи відпочити, зарядити техніку, прийняти душ.

- Яку камеру будеш брати?
- Швидше за все це буде восьмисотка, менше місця займає. По лінзах ще не знаю, не думав, однозначно це буде 17-35mm Nikkor f/2.8D – одна з моїх улюблених, Nikon 50 f/1.8D AF Nikkor, або можливо візьму NIKKOR 28-300mm f/3.5-5.6G.

- Відео записуватимеш?    
- Хотілося б, але все буде залежати від подорожі.

- Плануєш виставку за підсумками поїздки?
- Поїздка найперше для себе, це не фототур, та якщо вийде потім зробити виставку –  буде чудово!

- Тоді удачі тобі! Сподіваюся, що в результаті цієї поїздки з’явиться цікава фотоісторія!
- Дякую. Бажаю всім миру і щастя.
 

Спілкувалась Таліна Гончарова
Компанія Nikon дякує Дмитру Вакулці (dirtpix.eu) за надані фото