Nikon Imaging | Україна | Європа

Ірина Данилевська

Ірина Данилевська – співзасновник і голова оргкомітету Українського Тижня Моди (Ukrainian Fashion Week). Її внесок у розвиток української моди важко переоцінити, а креативність, працездатність та відданість Ірини роботі переконує в тому, що неможливе стає можливим, коли в обрану справу вкладаєш душу і серце. Ділова преса неодноразово вносила Ірину Данилевську до рейтингу найуспішніших і найвпливовіших жінок України, та вона зізнається, що відчуває себе просто щасливою жінкою, котрій вдалося гармонійно поєднати улюблену роботу і сім’ю.

- Пані Ірино, хоча зараз літо, хочу запитати про останній Тиждень Моди, що представив тенденції наступного сезону осінь’13-зима’14. Які ваші враження?
- Гадаю, він був дуже гарним, насиченим і мене надзвичайно радує та велика кількість відвідувачів з професійного кола, яка на ньому побувала. Адже вони  поділилися своїми враженнями з глобальним світом моди й про наших дизайнерів у світі дізналося більше людей.

- Як цей Тиждень Моди вплине на вуличну моду?
- Я можу багато говорити про це, робити найоптимістичніші прогнози, та краще зосередитись на тому, що маємо вже зараз. Наприклад, співпрацю дизайнерського дуету Каменська-Кононова та Лілії Пустовіт з лінією взуття сегменту mass-market, тобто для пересічного покупця. Коли я бачу гостей Ukrainian Fashion Week (UFW), котрі прийшли на покази в цьому взутті, – це вже не дивує. Та коли я бачу на вулицях у цьому взутті звичайних дівчат, я розумію, що й мода зробила крок до них, запропонувавши їм дизайнерські варіанти за прийнятною ціною. Отже в людей почали формуватися більш вибагливі смаки – це дуже приємно. Я не знаю, як скоро ми дочекаємось масового виробництва одягу, адже стабільно в цьому напрямку поки працює тільки Андре Тан. Але якщо зі аксесуарами вийшло, то вийде й в інших напрямках.

- Загалом, чим проведення UFW важливе для нашої країни?
- Український Тиждень Моди послідовно відбувається щосезону вже шістнадцять років! І його повна відповідність європейським тижням моди дозволяє говорити про те, що UFW став найбільш важливою і масштабною подією у світі моди для Східної Європи. Та насамперед хочу відзначити талант українських дизайнерів, адже вони є дійсно унікальними в творчому плані. Підтвердження цьому – їхні комерційні успіхи. Є таке фешн-правило (fashion – англ. мода): на фешн-виставках і в шоу-румах потрібно бути присутнім два-три сезони, щоб на тебе звернули увагу й зробили замовлення. Ми можемо навести близько 30 прикладів, коли українські дизайнери брали участь в міжнародних виставках – всі вони, як не дивно, отримували замовлення після першої участі.

- Радіючи таким здобуткам вартує згадати: як все починалося?
- Коли я та моя команда накопичили певний досвід з проведення показів окремих колекцій, ми написали листа до Палати моди Франції, й отримали звідти положення про їхній Тиждень моди, яке і стало основою для UFW, –  уявіть, воно було надіслане нам довжелезним факсом (сміється). Тоді ми ще не думали про майбутні досягнення, для нас було важливо обрати правильний формат і запросити гарних дизайнерів.

- Чи легко було їх знайти?
- В Україні на той час вже були дизайнери, котрі отримали відзнаки на міжнародному рівні, - до прикладу, Лілія Пустовіт, Олексій Залевський, а ще Тетяна Земскова й Олена Ворожбит, котрі брали участь у показі в Тулузі, а потім їхню сукню лишили там в музеї моди, та інші. Крім того, працював такий визнаний майстер чоловічої моди, як Михайло Воронін, був популярним в Україні й відомим закордоном київський Будинок моди «Хрещатик». Наша команда окрім показів також видавала жіночий журнал «Єва», тому ми були акредитовані у Франції на покази prêt-à-porter і haute couture, співпрацювали з фотографами, котрі робили для нас зйомки. Тобто для фахівців цей формат не був новим і я рада, що у нас все вийшло.

- Яким тепер ви бачите той перший Тиждень Моди у порівнянні з останнім?
- Скажу щиро, що європейські засади його проведення лишилися незмінними. А кількох дизайнерів – Лілію Пустовіт, Віктора Анісімова, RITO чи Вікторію Гресь ми з радістю бачимо чи не кожного року – як і того першого разу… Звичайно, сьогодні Ukrainian Fashion Week виглядає інакше – величезний, чудово обладнаний подіум «Мистецького Арсеналу» з партикаблем для фотографів, найсучасніше світло, якісний звук, комфортний backstage, lounge-зони партнерів, багато окремих фешен-проектів. Нам приємно, що компанія Nikon вже багато років є також постійним партнером Українського Тижня Моди, завдяки якому наші гості можуть отримати чудові професійні знімки на пам'ять. Що ж змінилося кардинально? Через кілька сезонів, після початку в 1997 році, ми переконали дизайнерів створювати і показувати колекції за європейським принципом сезонності – на півроку вперед.

- Завдяки UFW про українську моду та Україну більше дізнались у світі. Ця «модна» дипломатія дійсно впливова, важлива для нашої країни? Можливо, це просто ще одна сукня для якоїсь заможної особи…
- Просто сукня для когось, просто бій Кличка, або просто співи Руслани на «Євробаченні»… Нічого «просто» не буває! Важливо все, що є позитивним, і якщо біля цього позитиву є слово «Україна», це все підсилює її міжнародний статус, сприяє покращенню її іміджу в світі. Імідж нашої країни у світі нині дуже неоднозначний, та останнім часом я спостерігаю, що закордонні журналісти починають чітко розмежовують українську культуру та українських політиків.

- Напевне, це добра тенденція?
- З одного боку, ми пов’язані, та з іншого боку – дуже добре, що українська мода несе абсолютно позитивні мессиджі про те, що відбувається у нас. Та й широкий загал – це одне, а світ професійного фешену – це інше, він достатньо вузький. Успішна участь у заходах, позитивні відгуки в пресі потім мають ширший розголос, ніж здається. Якщо про учасників UFW пише, скажімо, італійський Vogue, то дуже багато видань потім підхоплюють цю інформацію. І ми маємо цікаву зворотну реакцію, коли нам потім починають писати, телефонувати, запитувати: от, ми бачили – розкажіть нам більше.

- Ви побували на багатьох тижнях моди в світі. Чи можете виокремити українську моду – чим вона вирізняється?
- Мені часто доводилось відповідати на це питання… Загалом, моя відповідь не змінилась: я вважаю, що українська мода більш емоційна – з одного боку. З іншого, – трішечки більш романтична, ніж мода Заходу. І, можливо, цим вона і цікава, це її вирізняє з величезної кількості брендів, представлених на світовому ринку.

- До речі, сучасна вулична українська мода дуже різниться за регіональним принципом?
 - (Сміється) Напевне, найскладніше вирізнити киянку, адже у великому місті – кожен сам собі режисер. Я скоріше виокремлю львів’янку чи одеситку. В Києві мені дуже подобається, як одягнена творча молодь. Студенти вузів також переважно виглядають модно, їм подобаються актуальні європейські тренди. А ось те, що мені не зовсім імпонує, це коли молоді дівчата приходять зранку на пари чи на роботу, немов на світський прийом – яскраво нафарбовані, мало не у вечірніх сукнях.

- Як гадаєте, де в Києві, окрім UFW, можна зустріти модно одягнених людей?
- На виставках «Мистецького Арсеналу», в арт-галереї «М-17», в такому модному місці, як «Budha Bar», чи хорошому ресторані. Або посидіти десь на відкритій терасі однієї з кав’ярень Хрещатика – я гадаю, там можна побачити багато модних та стильних людей, що йдуть вулицею.

- Наскільки нам варто розвивати свій етнічний компонент у моді?
- Етнічний компонент потрібно розвивати дуже делікатно. Насправді це тонке високе вміння використовувати етнічні моменти, наприклад історичного національного костюму в сучасних колекціях. Одним з небагатьох дизайнерів, котрий справді вміє це робити в Україні, є Лілія Пустовіт. Своїм вбранням вона просуває в світі не тільки українську моду, а й українську культуру.

- Це зацікавлює?
- Звичайно! До прикладу, два дуже впливових у світі моди  блогери – Наталі Джус з США і така паризька зірка, як Сара Брейович, котра приїжджала на позаминулий UFW – вони обидві робили фотосесії у речах  Пустовіт. Це, як пам’ятаєте, був малюнок – елемент народної вишивки, перенесений на тканину. Обидва блогери відзначили, що ці принти цілком автентичні, цілком етнічні. Та з іншого боку, вони виглядають  абсолютно сучасно, зрозуміло, якщо хочете, – космополітично, що є світовим трендом До того ж, є багато одягу, який ми сприймаємо як суто європейський, але він насправді має близькість з українськими традиціями, – наприклад, це спідниці на запах, сукні на запах, що дуже нагадують нашу українську плахту.

- Як особисто вас приймають у світі професійного фешену закордоном як представницю України?
- Наша мода дуже помітна закордоном, адже українські дизайнери – творчі та яскраві. Функція оргкомітету UFW – представити їх за межами нашої країни. Тому нас знають і люблять – саме завдяки нашим дизайнерам. Мій особистий гардероб напевно на вісімдесят відсотків складається з речей українських майстрів. І дуже приємно, що коли кудись приїжджаю, відразу питають: «А хто це?» І коли я починаю відповідати, мені кажуть: «А ми знаємо, хто це». За останні десять років наші дизайнери взяли участь у найавторитетніших міжнародних виставках у Мілані та Парижі, що мають світове визнання, – WHITE,  WHO'S NEXT Prêt-à-Porter Paris та TRANOЇ. Ще один приклад – навесні цього року сукні від українки Олени Даць для червоної доріжки Канського фестивалю обрали багато відомих актрис та режисерок. Отже, мені є чим пишатися!

- Так, у нас вже багато іменитих дизайнерів, а що скажете про молоде покоління?
- Зараз найталановитіші та найуспішніші – це хвиля Лілія Літковська, дизайнерський дует Наталя Каменська-Леся Кононова, Світлана Бевза, Володимир Подолян, Артем Климчук. Це дизайнери, котрі, з одного боку, дуже активні, проте в своїй естетиці вони не намагаються бігти за якимись світовими трендами. Вони – молоді, але настільки впевнені в собі, в своєму стилі, що їм вірять і за ними йдуть. І вони непогано продаються, незважаючи на те, що їхні речі достатньо інтелектуальні і, на перший погляд, некомерційні. Це дивує, та це надихає.

- У нас дуже бідна країна в порівнянні з Європою, але наші жінки навіть у провінційних містах часто одягнені цікавіше, ніж там…
- Гадаю, що це традиція, коріння якої дуже глибоке. Українське національне вбрання завжди було красивим. Незважаючи, а, можливо, на противагу патріархальному суспільству українські жінки завжди намагалися бути активними та впливовими. Те, що українська жінка завжди була в сім’ї дуже впливовою й вирішувала багато питань, і давало їй можливість вільно почуватися в зовнішньому вигляді. Ніхто на нас не одягав паранджу й ніхто не ховав нашу фігуру таким собі «мішкуватим» одягом. Тобто наша самостійність та діловитість дозволяла нам завжди виглядати більш сміливо. Утім, не треба думати, що тільки українські жінки виглядають цікаво. В Латинській Америці чи, скажімо, на півдні Італії  жінки теж одягнені цікаво та яскраво. Гадаю, це притаманно південним країнам. Давайте не будемо забувати, що ми все-таки навіть географічно – південна країна, тож завжди мали право на гру кольорів.

- А велика політика глобально впливає на моду?
- Велика політика? З цього приводу мені належить гасло, яке я скоро, здається, запатентую (сміється). Звучить воно так: «Мода аполітична, але не асоціальна». Політика меншою мірою впливає на моду, ніж ті процеси, які відбуваються в світі й у кожній окремій країні. В моді завжди з’являються  чіткі ознаки впливу економічних криз, неспокою, воєн. Мода ніколи не народжується в такій собі маленькій кімнатці з завішеними вікнами. І взаємодія між дизайнерами і вулицею, дизайнерами і тим, що відбувається, – проходить на тлі певних глобальних процесів. Я маю на увазі екологічні зміни, політичні тенденції – наприклад, жінки при владі на Сході тощо. Все це збирається нагорі в певний обсяг інформації, а потім ця кількість переростає в якість. Звичайно – це має свій вплив на моду.

- Зараз постійно лунають заклики купувати українське. Це дуже патріотично, та якщо людині подобається, скажімо, китайська річ, чи правильно спонукати її відмовлятися від неї? Це ж справа особистого вибору!
- Звичайно, це справа особистого вибору та особистих уподобань. Однак недобре, коли на весь цей вибір впливає відсутність інформації. Дуже важливо, щоб українці були поінформовані та знали, що роблять українські дизайнери, українські фабрики.  І що цим речам можна довіряти, тому що це якісно, це гарно, це авторитетно, і це відомо в світі! А тоді нехай вони роблять свій вибір.

- У сфері IT зараз всі тільки й говорять про «старт-апи» –  можливо, якби лідерами продажу українських речей стали Інтернет-магазини, справи б пішли краще ?
- Фешн-бізнес – це не тільки те, що робить і продає певний окремий дизайнер, бізнес – це все, що відбувається в країні. А якщо, приміром, до України щороку ввозять кільканадцять мільйонів пар взуття за ціною 70 центів за одиницю, то як можуть підніматися вітчизняні взуттєві фабрики? Подібну ситуацію можна спостерігати щодо інших аксесуарів та одягу. Як би всі не намагалися робити дешеве взуття та одяг, все одно важко конкурувати з дешевим імпортом. Потрібно давати пільги своєму виробникові! Принаймні, що стосується великих торгових центрів, які збудовані на нашій, українській землі, - там обов’язково повинні бути пільгові площі саме для українських дизайнерів і фабрик.

- Пані Ірино, ваша робота насичена поїздками на фешн-події? Цей ритм життя не втомлює?
- Звичайно ні! З останніх заходів UFW – модні покази та конкурси для дизайнерів в Одесі та Тбілісі. Було дуже цікаво, та й самі міста подарували неабияке натхнення!

- Які враження у вас лишила Грузія? Зараз ця країна шалено популярна в нас, всі хочуть там подорожувати…
- І недарма, тому що крім прекрасної історії, прекрасної архітектури та прекрасної гастрономії там є ще одна величезна перевага – грузини дуже люблять українців. Це завжди приємно, коли тебе так гостинно приймають. Ми ж свого боку, ще раз оцінили талант грузинських дизайнерів!

- Чи берете ви в поїздки свою нову фотокамеру Nikon 1 J2?
- Звичайно. Цією камерою я навчилась фотографувати дуже швидко – вона досить проста в користуванні навіть для такої далекої від техніки людини, як я. Nikon 1 J2 – красива, компактна, функціональна. Я рада, що швидко її опанувала, адже наша перша з нею спільна подорож до Казахстану на національний Тиждень моди Kazakh FashionWeek. Ці фотографії можна побачити на офіційному сайті  UFW  та на нашій сторінці в мережі  Facebook. В Казахстані я фотографувала моделей, дизайнерів, гостей зі світу професійного фешену та просто цікаво вдягнених людей.

- Знаю, що цю камеру також брав з собою у відрядження до Азербайджану генеральний продюсер UFW Володимир Нечипорук?
- Так, камера успішно подорожує світом моди разом з нами  і саме до столиці країни Баку відбулась дуже особлива поїздка. Там проходив міжнародний танцювальний фестиваль людей на візках, тож оргкомітет UFW і українські дизайнери з задоволенням підтримали нашу команду. На центральній площі міста було зведено спеціальну сцену, де виступали всі учасники з різних країн, демонструючи свої таланти. Це був дуже щемливий репортаж – переглядаючи фото ми всі відчували гордість за людей, котрі попри всі обставини знайшли у собі сили танцювати і радіти життю.

- Приємно це чути!
- Загалом у мене зібрався вже чималий архів – від суто аматорських фотографій, родинних зйомок, особливо наших внуків, котрих у нас трійко, і закінчуючи фотографіями, які мені потрібні для роботи в рамках UFW. Я не кажу, що вони достатньо професійні за композицією, але якість абсолютно гарна. Фотографії, які наша команда привозила з відряджень, пішли на сайт, в наші каталоги і т.п.  Ще хочу додати, що ті професіонали, котрі працюють разом з нами, також високо оцінили цей фотоапарат. Зокрема Володимир Босак, офіційний фотограф Ukrainian Fashion Week, кілька разів брав Nikon 1 J2 на події, щоб підстрахуватися і паралельно зробити якісь швидкі знімки.

-  Свого часу ви були головним редактором таких відомих журналів, як «Єва» та L’Officiele, для яких фотографії важать багато. На вашу думку, зараз глянцеві журнали про моду витримають конкуренцію з Інтернет-виданнями? Навесні в Україні вийшов такий авторитетний журнал як Vogue – це дуже добре для розвитку моди, та як відреагує ринок преси?
- На одному з останніх тижнів моди ми саме провели круглий стіл під назвою «Мода в «глянці» VS мода в Інтернеті» за участі Президента Logos Publishing Мауро Каноні (Mauro Cagnoni) – видавця відомого модного журналу COLLEZIONI. На цю зустріч ми запросили головних редакторів глянцевих журналів і головних редакторів Інтернет-сайтів, що пишуть про моду. Загальний висновок був таким: якщо ми хочемо знайти швидку актуальну інформацію, ми звертаємося до Інтернету. Коли починаємо відчувати потребу не в кількісній, а якісній інформації – детально проаналізованій, структурованій, коли вибрано те, що є реальним трендом – ми звертаємось до глянцю.

- Як людина, котра постійно перебуває в світі української моди, кого б могли виокремити з модних фотографів?
- Гадаю, що в Україні працює достатньо велика кількість талановитих фешн-фотографів. Багато з них бере участь у міжнародних виставках, співпрацює з  відомими журналами про моду в Україні та закордоном. Не хочу нікого образити, та, напевне, скажу, що Юрій Балан – один з кращих українських фотографів, котрі знімають моду.

- Кажуть, що всі творчі люди складні, а яке ваше враження?
- Я гадаю, що творчі люди дуже складні й це абсолютно нормально, що  творчість, талант передбачають відхилення від стандартів. Навряд чи нам з вами буде до кінця комфортно з людиною, яка обтяжена якимись надзвичайними відчуттями або вміннями... Інколи буває дуже складно, але я можу з впевненістю сказати: те, що я отримую від спілкування з дизайнерами, фотографами і стилістами, – це внутрішнє збагачення.

- Чи не робить вас яскравий світ моди своєю заручницею – маю на увазі ваш власний гардероб і стиль. Напевно вам завжди за будь-яких обставин потрібно виглядати бездоганно?
- Я, щиро, не вважаю себе такою дуже відомою людиною, скоріше – я людина,  котра відома в професійних колах. Звичайно, мене часом впізнають на вулицях ті, хто цікавиться модою, хто відвідує  UFW. Інколи люди починають розпитувати про  Тиждень моди та українських дизайнерів. Не пам’ятаю жодного разу, коли б мені було незручно, що я просто одягнена.

- А одягти звичайні джинси та футболку і вибігти до найближчого магазину – не проблема?
- Хочу відповісти вам словами відомого актора Зиновія Гердта, котрий колись сказав мені: «Гарно вдягнена людина – це доречно вдягнена людина». Погодьтесь, якщо людина йде на прийняття, буде доречним, якщо вона одягне вечірнє вбрання. Але якщо хтось прийде до магазину в смокінгу… Окрім цього, людина не повинна бути заручником одягу чи стилю. Справжня мода – це свобода.

- Журналісти часто просять вас поділитися історією життєвого успіху – адже коли ви починали видавати «Єву» і робити перші покази, у вас було багато ідей і зовсім не було ані інвестицій, ані ПР-підтримки… Як ви згадуєте ті часи?
-  Я дуже рада, що в моєму житті був цей досвід, адже саме ті часи, коли нічого не було, дали нам можливість зробити щось уперше. В багатьох країнах це вже було неможливо, а в Україні – простір для втілення найсміливіших ідей! Наприклад, стати організаторами національного Тижня Моди  (сміється).

- Зараз для молодих людей успіх здебільшого вимірюється в матеріальному – гроші, гаджети, дороге авто і т.п. Здається, ідейність вже остаточно відійшла в минуле?
- Матеріальні здобутки як ознака успіху – зовсім непогано. Інше справа, коли ці здобутки починають виставляти напоказ ті, хто ще сам на це не заробив. Є також поняття смаку та відчуття стилю – наприклад, перли або діаманти вартує одягати у відповідному віці та на відповідні заходи. Та й дорога автівка, куплена за таткові гроші, навряд чи стане для інших свідченням успіху.  А щодо ідейності – поспілкуйтеся з молодими талановитими дизайнерами, котрі беруть участь у наших конкурсах. Вони вас переконають в зворотному!

- Що ви можете сказати про публіку, яка зараз приходить на UFW?
- Останнім часом вона мені дуже подобається. Я з задоволенням бачу все більше модних людей, по справжньому інтегрованих у світ фешену. І ще мені дуже приємно бачити на UFW  все більше гостей в одязі того дизайнера, на показ якого вони прийшли.

- Вам надходили колись запрошення поїхати працювати закордон?
- Я думаю, такі запрошення отримували всі, хто наполегливо працює в своїй сфері.  Та я не хочу їхати. Я хочу працювати тут, щоб моя країна ставала кращою.

- Чи часто подорожуєте до інших країн, щоб просто відпочити?    
- (Сміється) Скажу щиро, що ми подорожуємо закордон тільки завдяки службовим потребам. Та цього вистачає!

- Як відпочиваєте від світських заходів?
- Відвідування світських заходів – це теж частина моєї роботи. Та більшість вільного часу я намагаюся проводити вдома, в колі сім'ї. Ми живемо за містом у власному будинку і для мене найкращі моменти, коли в гості приїжджає донька Богдана зі своїми дітьми, - тоді в нашому будинку весело і шумно. Всі радісні й щасливі!

- Якою є для вас ідеальна відпустка?
- Найкраща моя відпустка була в 2011 році: я провела її вдома з родиною, зі своєю донькою в очікуванні появи другого онука.

- Урешті, якщо б ваші закордонні гості попросили показати вас щось в Україні, куди б ви їх найперше запросили?
- Я б обов’язково повезла їх до Львова. Я обожнюю це місто і кожного разу, коли в мене є можливість чи необхідність там бути, я там є.

Спілкувалась Таліна Гончарова
Компанія Nikon дякує Ірині Данилевській та UFW за надані фото