Nikon Imaging | Україна | Європа

Руслана

Руслана – відома співачка, переможниця Євробачення-2004, талановита і небайдужа людина. Після проекту «Дикі танці» образ Руслани асоціюється у багатьох з непокірною амазонкою. А ось фотографії, які вона зробила фотокамерою Nikon D3200, – напрочуд теплі, домашні. Напевне тому, що артистка дуже любить своїх рідних і кожну вільну хвилинку намагається приділити саме їм.

- Руслано, чи подобається вам фотографувати?
- Насправді, я не так часто фотографую сама, але зі мною поряд завжди є фотограф, незалежно від масштабу події, тому я маю величезний архів фотографій з концертів, поїздок, зйомок і просто подій свого приватного життя. Фотографії я завжди дивлюсь і відбираю сама. Дуже відповідально ставлюсь до будь-якої зйомки і багато уваги приділяю процесу підготовки до іміджевих фотосесій.
Коли я стою на сцені, завжди знімаю публіку, свій балет і музикантів і викладаю на свій канал в YouTube та у соцмережі. У мене безліч таких фото і відео. Більше веселих, не професійних, так би мовити, для душі.

- Вас багато фотографують для преси, реклами.  Як вам подобається цей процес, хто придумує ваш образ, чи берете ви в цьому участь?
- Я завжди беру участь у виборі образу та стилю для фотосесій. Це частина мого іміджу, і я обережно ставлюся до роботи стилістів, оскільки всі вони мають свій власний почерк, який впливає на результат. Часто їхнє бачення мене не задовольняє. Я довіряю майстрам з гриму та зачіски, з якими працюю вже не один рік. Щодо ідеї та костюмів, все залежить від мети зйомки. Часто я сама збираю референси, раджуся з фотографом або режисером, зі своїм продюсером, і тільки після цього долучаю стилістів.
В кадрі я почуваю себе розкуто і вільно, якщо мій образ відповідає моєму внутрішньому стану. Комфорт дуже важливий, адже будь-яка зйомка триває не одну годину, а часто і цілий день або добу. Незалежно від цього артист має виглядати свіжим і натхненним протягом усього часу, як би не було нудно позувати, робити дублі, чекати, коли переставлять світло, або змінять локацію. Все це для мене звична справа, – я працюю на результат і викладаюся на всі 100!

- Чи відрізняються зйомки для реклами від фотосесій для журналів?
- Гадаю, що не буває однакових зйомок. Дуже багато залежить від команди, яка організовує процес і керує графіком зйомки. Наскільки чітко визначена ідея і наскільки вона є цікавою. З мого досвіду рекламні зйомки тривають довше за фотосесії для глянців, та є багато факторів, від яких все залежить: який саме продукт рекламується, чи це відомий і поширений бренд; скільки фотографій потрібно на виході та скільки образів, знімається обкладинка для журналу чи репортаж всередину. Від цього залежить і тривалість, і складність.
Журнальні зйомки часто пов’язані з приємними приводами: святами або днями народження в родині артиста. Такі фотосесії проходять душевно і, як правило, відбуваються  на гарно обладнаному майданчику. Реклама ж завжди вимагає багато техніки та, відповідно, великого колективу. Багато дублів, багато узгоджувальних процедур із замовниками та власниками бренду. Та для мене, як для артистки, це досвід. Для мене завжди створюють зручні умови, щоб я не втомилась, не змерзла, і мала можливість зберегти енергію і гарний вигляд для кадру.

- Руслано, а як  вам сподобалася власний досвід фотографа з новою фотокамерою Nikon D3200?
- Я щиро дякую Nikon за надану мені можливість зафіксувати приємні та важливі моменти мого життя. Я дуже швидко і легко, без жодних складностей, навчилася користуватись фотокамерою. Все доступно з огляду на використання і, безумовно, досконало з огляду на якість зйомки. Тисячі разів я позувала для фотографів, але завдяки Nikon я відчула себе у новій ролі, у ролі фотографа та художника, який намагається піймати один унікальний кадр з мільйонів швидкоплинних миттєвостей.

- З’явилося бажання вдосконалювати себе в фотографії?
- Бажання таке з’явилось (посміхається). Мій чоловік дуже любить фотографувати, але у нього ніколи немає на це часу, тому що постійно потрібно займатися мною. Але тепер, завдяки Nikon, ми з Сашком знайшли ще одну спільну справу, яка дозволяє нам більше часу проводити разом!

- До речі, чи зберігаєте ви дитячі фото, родинні фотоальбоми?
- Безумовно! Моя мама береже усі мої дитячі фотографії. У сканованому вигляді вони є і у моєму електронному фотоархіві. Часто журналісти звертаються до мене за дитячими фотографіями, чи то з перших концертів, чи то зі школи, або з новорічних свят. І я впевнена, що мій дитячий фотоальбом можна зібрати в Інтернеті (сміється).

- Ви родом зі Львова. Яким стало це місто останніх років у порівнянні з містом вашого дитинства?
- Львів є перлиною України та Європи. І я пишаюся тим, що народилася і відбулася, як особистість, у Львові. Це місто накладає особливий відбиток на становленні, зокрема, творчих людей. Місто Лева було і залишається осередком талановитих музикантів, письменників та художників.
В Києві я живу вже майже десять років, але до Львова люблю приїздити не тільки тому, що там живуть мої батьки і друзі, а й тому, що я скучаю за львівськими вулицями, за тими спокійними, невимушеними годинами, коли львів’яни відволікаються від справ на філіжаночку запашної кави. Хоча сама я кави не вживаю, але дуже важливим є цей настрій.

- А що скажете про Київ?
-  В Києві зручно працювати. Основні події: зйомки, зустрічі або концерти відбуваються у Києві. Та у столиці я не відчуваю себе зовсім комфортно. Я не люблю гуляти Києвом. Мене не витягнеш з дому. Хоча за місто я виїжджаю із задоволенням.

- Що в обох містах вам впадає в око для фотозйомки?
- Фотографу, напевно, буде цікаво зробити знімки і у Львові, і в Києві, але для мене два міста –  два різні світи. Це стосується не тільки архітектури. Як і в будь-якій столиці, в Києві поєднано багато стилів, багато національностей, багато напрямків діяльності, – багато-багато усього. У Львові, як би стрімко він не перетворювався на туристичне місто для європейців, залишається свій незмінний, унікальний настрій. Як корінна львів’янка, я це тонко відчуваю, ціную і бережу.   

- Раніше ваш образ асоціювався з войовничою амазонкою «Диких танців». Та в житті все змінюється, що зараз?
- Здається мені, що і зараз я не так далеко відійшла від образу амазонки. Це моя сутність, мій внутрішній світ і моє світосприйняття. В житті я така ж, як на сцені. Інколи ще більш непередбачувана. Мій імідж закріпився за мною міцно, і я не планую змінюватись. Це не означає, що усі мої пісні будуть схожі, адже мій останній альбом «Мій брат!» нічого спільного з «Дикими танцями» не має. Мої сценічні костюми вже давно не шкіряні плахти. Ми використовуємо більш сучасні, молодіжні тенденції для пошиву костюмів, зберігаючи етнічні мотиви. Те саме і з музикою. Я, безумовно, змінююсь, експериментую, але не залишаюся вірною своїй сутності та цінностям.

- А які речі переважають у вашому гардеробі ?
- В одязі я ціную комфорт і зручність, тому в моєму гардеробі багато джинсів, різних футболок з усіх куточків землі, багато курток і кофт, які легко можна комбінувати. Також багато зручного взуття - від яскравих кросівок до красивих елегантних черевиків на каблуках або платформі.

- Чи ви людина «гаджетів» – любите технічні новинки, на кшталт смартфонів, планшетів, електронних книжок і т. п.?
- Ні, я від цього далека, і не користуюсь технікою без потреби. Хоча телефон практично став моїм «другим чоловіком».  Жартую! (сміється) Я без телефону, як без рук. Я людина дуже емоційна, імпульсивна, і комунікація для мене, – запорука мого успіху. Протягом усього дня спілкуюсь, дзвоню, пишу повідомлення.
Зі мною також завжди мій ноутбук. Та використовую я його в більшості не для Інтернету, а для того, щоб монтувати кліпи та ролики, а також слухати музику. Хоча для музики у мене є плейєр, який я інколи беру з собою. Зазвичай він потрібен на репетиціях із балетом. Ми вмикаємо ту чи іншу пісню й імпровізуємо для майбутніх постановок. Усіма цими технічними новинками забезпечує мене мій чоловік Сашко. Він сам обирає для мене телефони, комп’ютери, адже я цим не цікавлюсь, і на цьому не розуміюсь. Саша сам налаштовує мені той чи інший прилад і розповідає, як ним користуватись.

-  Чи встигаєте ви читати книжки, пресу, слідкувати за новинами?
 - Час від часу, коли захоплююсь тим чи іншим творчим напрямком, я читаю спеціальну літературу, чи то посібник з монтажу, або видання на тему режисури та анімації, історію костюму слов’янських народів, книги про гірські народи. Я не встигаю читати художню літературу, але передивляюсь екранізації класики. Кіно дуже люблю і часто буваю у кінотеатрах.
Мій чоловік активно слідкує за усіма світовими новинами, і я залюбки до нього приєднуюсь, або слухаю, що він розповідає в машині по дорозі на роботу. Ми завжди в курсі подій. Пресу збирають і відслідковують мої адміністратори. Усі газети або журнали, в яких виходять матеріали з моїми коментарями, зберігаються окремо в архіві преси у моєму офісі. Можна сказати, що у мене назбирався вже цілий музей «всякої всячини!»

- У вас дуже активне насичене життя – як все встигаєте?
 - Я дуже вимоглива до себе та оточуючих. Часто навантажую себе додатково, щоб наприкінці дня відчути – час проведений не дарма! Люди поряд зі мною працюють практично цілодобово, але минає декілька місяців, і ми отримуємо проект, або їдемо в тур, до якого так довго і цілеспрямовано готувались. У такий момент розумієш, що робота і сили були вкладені недаремно.
Я не планую свій день, і не люблю, коли мені розписують по годинах, що і коли треба робити. Я спеціально починаю повільніше збиратись і спізнюватись. Мені властива спонтанність і відчуття новизни, нової ідеї, свіжої думки! Я люблю імпровізувати, вигадувати на ходу. За годину мій настрій може змінитись декілька разів, і я змінюю свої плани відповідно до свого настрою. За гороскопом я близнюки, і цим все сказано. Звичайно, моя непередбачуваність часто створює різні форс-мажори, але це не заважає продуктивно працювати. Мені навіть подобається жити, наче на мінному полі!!!

- Чи є у вас секрети бездоганного вигляду, налаштування – адже на час виступу у вас можуть бути проблеми, поганий настрій?
- Трапляється так, що я приїжджаю на концерт одразу з аеропорту після довготривалого перельоту. Виступивши, маю їхати на зйомки, або знову кудись відлітати. У артистів життя на колесах, і нам потрібно з цим миритися. Для того, щоб розігнати втому або поганий настрій, я завжди маю з собою термос із запашним чаєм на травах, сезонні фрукти або якісні молочні продукти, зокрема, йогурти або кефір. Особисто мені ці продукти допомагають набратись сил. Я не дотримуюсь дієт, але мій графік не дозволяє мені харчуватись повноцінно та правильно, і легка їжа у чотири-п’ять прийомів за день мене підтримує. Я не користуюсь косметичними засобами для того, щоб виглядати підтягнутою. Натомість активно займаюсь спортом: бігаю, плаваю, загартовуюсь. Це набагато ефективніше за молочко для тіла та креми. Декілька разів на рік я буваю на гастролях в теплих країнах. Восени я провела тиждень в Бразилії, де мала можливість відволіктись від суєти і насолодитись краєвидами. Поїздки завжди надихають, навіть якщо у мене заплановано багато подій.

- Якщо з'являється вільна хвилинка, кому або чому ви її присвячуєте?
- Кожну вільну хвилинку присвячую своїм рідними та близькими. Адже я постійно в роз’їздах, тому, відчуваю, що моїй родині часто не вистачає уваги і тепла. Можу зробити сюрприз: раптово приїхати до батьків до Львова на день-два. Або провести романтичний вікенд з чоловіком .

- Довший час, ніж хвилинка, наприклад, відпустку любите проводити активно чи у спокійному ритмі?
- Активно, звичайно! Я не вмію відпочивати, просто засмагаючи на пляжі. Люблю рух: встигаю і прес покачати, і пробігтися пляжем, поплавати, покататися на скутері. А взагалі я дуже люблю подорожувати. Люблю приїжджати в нові країни і міста, дізнаватися про кожну країну щось особливе, нове. Те, що не прочитаєш на туристичних сайтах чи в довідниках. Завжди прошу організаторів відвезти мене на найекзотичнішу екскурсію і дати скуштувати найекзотичнішу страву.

- У яких країнах вам подобається проводити відпустку?
- Дуже люблю Індонезію і Балі. Ми відпочивали там з чоловіком. Відтоді залишилися дуже яскраві враження. Гадаю, ці країни – ідеальне місце для медового місяця: екзотика, райські квіти, пахощі, фрукти – все налаштовує на романтичний лад.
З азіатських мегаполісів мені найбільше сподобався Сінгапур. Це моє улюблене місто, місто майбутнього. У ньому неймовірно все: дизайн, архітектура, ритм життя.

- Справді, ви багато подорожуєте. А в якій країні вам хотілося найбільше фотографувати?
- Тут я ще раз хочу згадати свою нещодавню поїздку до Бразилії. Я була в цій країні вперше, і мої враження найкращі, адже це райський куточок. Зазвичай я не маю часу багато фотографувати під час поїздок, але з Бразилії я привезла декілька сотень сонячних, яскравих фотографій! Мрію повернутися туди у березні зі своїм шоу та виступити на відкритті стадіону до Чемпіонату світу.
Багато фотографій у мене зібралося зі щорічних поїздок до США. Це і Нью-Йорк, і Чикаго, і Філадельфія. Хоч я часто буваю в Америці, і давно познайомилась з усіма пам’ятками архітектури, завжди знайдеться щось цікаве для гарного кадру! Я згадую свою поїдку на Балі, коли ми з чоловіком нарешті вирішили влаштувати собі медовий місяць, якого у нас не було після весілля. Багато екзотичних фотографій ми зробили і в пустелях в Дубаї. А ще одного разу нас запросили у парк з ельфами та печерами десь у Німеччині. Наче справжня казка!

- Чи є певний фотопроект (за вашої участі, або який ви побачили), що справив на вас найбільше враження?
- Щороку я беру участь у багатьох фотопроектах. Але останнім часом був один, на який я б хотіла звернути особливу уваги. Це фотопроект дитячого журналу, який запросив мене долучитися до зйомки з дітьми на підтримку ЄвроМайдану. Ця тема для мене надзвичайно актуальна, і мені було цікаво, як редактори журналу для дітей поєднають дитячі інтереси та права із ситуацією в країні. І діти, і я були одягнуті в костюми з синьо-жовтими елементами. Найстарші діти знімалися разом зі мною прямо на Майдані, малеча фотографувалась, безумовно, в студії. Тепер моє фото з цього проекту одне з моїх найулюбленіших!

- Ви провели багато часу на ЄвроМайдані – що вас покликало туди?
 - Я провела і зараз проводжу багато часу на Майдані, адже я є публічною людиною, до якої дослухаються і яку чують. Мій обов’язок – донести ідеї, що ідуть від народу. Я є народним спікером. Щодня до мене надходять тисячі смс, поступають сотні дзвінків. Я не встигаю приймати усі, але намагаюся вислухати кожного. Люди звертаються зі своїми побажаннями, із запитами та проханнями. І я озвучую ці прохання з Майдану, я озвучую їх під час Ради Майдану. Я щиро переживаю за долю нашої держави і усвідомлюю, що можу бути корисна. Навіть співаючи і танцюючи щодня на сцені Майдану, я підтримувала людей. Це створює особливий народний дух. Я щиро сподіваюсь і впевнена, що він незламний і непереможний.

- Як гадаєте, що зараз означає особиста відповідальність в глобальному, світовому контексті – перед природою, людством?
 - Відповідальність, в першу чергу, повинна починатись з малого. Зі звичок, з елементарної поваги та почуття власної гідності. Вдома кожен член родини відповідає за свій куточок, свої речі, домашні справи. В жодному разі не можна перекладати свої обов’язки на плечі іншого під приводом допомоги. Це руйнує характер. І вдома, і в роботі кожен має сам відповідати за справу, яку взяв під свою опіку. Відповідати і в разі успіху, і в разі невдачі. Часто батьки виховують своїх дітей, даючи їм усі можливості для комфортного життя, без проблем та перешкод. Такі діти виростають нездатними попіклуватися самі про себе, і, тим більше, про близьких. Отже відповідальність потрібно виховувати з дитинства.
З усього цього іде відповідальність влади перед народом, відповідальність країни перед світом, відповідальність кожного свідомого українця перед нашим майбутнім.
Що стосується природи, це інший напрямок, який можна розглядати або з екологічної, або з філософської точки зору.

- Руслано, ви вірите в те, що мрії обов’язково збуваються? Наприклад, ви щось загадали у новорічну ніч, якщо не секрет?
- Новій рік я зустрічала на Майдані, і моїм єдиним бажанням був мир для України. Я хочу, щоб ми жили в мирі й злагоді, в державі, де народна думка була б законом і не ігнорувалась владою. Я впевнена, що сотні тисяч українських родин загадали в новорічну ніч те саме. І для мене дуже символічним став мій виступ на Майдані у перші хвилини 2014 року. Зі мною поряд була моя родина: мій чоловік, моя мама, уся моя команда і вдячна публіка Майдану. Я була щасливою в цей вечір, у цю ніч, і вважаю, що Новий рік для мене розпочався вдало!

- Якими творчими проектами ви зараз займаєтесь, що готуєте для ваших шанувальників на прийдешній рік?
- Наприкінці січня активно взялася до роботи, оскільки увесь новорічно-різдвяний період мені довелось присвятити роботі із хором у телепроекті «Битва хорів» на «1+1». Але, на щастя, дні й ночі нашої невтомної праці виявились недаремними і принесли нам перемогу. Вже наступного тижня я відлітаю до Брюсселю, де як член журі візьму участь у репетиціях конкурсантів національного відбору учасників на «Євробачення» від Бельгії. Окрім того, під час одного з своїх візитів я вистуила з промовою у Європарламенті й дала прес-конференцію. Для мене це відповідальний момент.
У лютому та березні щонеділі я літаю до Брюсселю на прямі ефіри відбору, а у фіналі виступатиму зі своїм шоу. Сподіваюсь, що вже навесні вийде мій новий кліп і декілька синглів. Окрім того, я працюю над Всеукраїнським туром і декількома масштабними міжнародними виступами у Литві, Бразилії, Америці та Канаді.

- Руслано, на «Євробаченні-2004» ви не лише перемогли зі значним відривом, а й набрали найвищі в історії конкурсу бали, 280 голосів. Пригадуєте, як це було?
- У Стамбулі ми пережили два незабутні тижні. Репетиції, прес-конференції, спілкування з журналістами з усієї Європи, приємне знайомство з учасниками “Євробачення” від різних країн... Я пам’ятаю кожен епізод. Особливо той, де нашу дику енергію на репетиції не витримала сцена. Але ми її не навмисне розбили! (сміється) З того часу журналісти не випускали українців із поля зору. Одного разу десь за лаштунками конкурсу я випадково зустрілася з Сакісом Рувасом, учасником від Греції. Звичайно, зразу злетілися фотографи, оператори... Сакіс взяв і підхопив мене на руки, і так ми провели цілу фотосесію! Всі тоді подумали, що то був такий піар-хід, але насправді, це була імпровізація.

- Підтримка друзів з України вам допомогла перемогти?
- На “Євробаченні” ми жили однією великою сім’єю! З цим пов'язаний один цікавий епізод, що стався без моєї присутності, але про нього розповідала моя команда.  Перед півфіналом мої друзі ходили залою і роздавали наші промоційні матеріали, українські прапорці. А коли в них це все закінчилося, придбали в буфеті кілька пачок чаю в пакетиках та рафінований цукор, роздавали це все глядачам і закликали голосувати за Україну. Не знаю, чи можна це вважати підкупом, але таке було!

- Зараз, однак, багато хто вважає, що «Євробачення» вже втратило своє значення і Україні не потрібно брати в ньому участі…
- Я з цим не погоджуюсь! Пригадуєте, після “Євробачення”-2005 інтерес до України і української музики дуже зріс. Тоді я хотіла використати цю популярність для того, щоб у світі більше дізналися про Україну, полюбили нашу культуру, музику. Почала займатися міжнародними благодійними та миротворчими проектами. Завдяки дорученій мені місії ООН у мене з’явилося більше можливостей. Такі позитивні культурні події, як «Євробачення» та «Євро-2012», стали справді хорошою нагодою, що закордоном дізналися про традиції та культуру нашої країни.

- Щоб ви порадили учасникам музичних телеконкурсів?
- Перше – не бійтеся. Оскільки вас відібрали у своїх країнах, як учасників, ви вже переможці. Тому не нервуйте, не переживайте, а просто намагайтеся якнайкраще виступити, у вас все вийде. А друге – не намагайтеся когось наслідувати, будьте собою! Глядачам же побажаю просто побажаю гарного шоу!

- І врешті, що очікуєте в цьому році ви особисто від співпраці з нашим телебаченням?
- Поки що все на стадії планів та переговорів. Я обов’язково приєднаюся до одного з телевізійних проектів. Можливо, це буде вже влітку або наступної осені. Слідкуйте за
анонсами!

Спілкувалась Наталія Рудніченко
Компанія Nikon дякує співачці Руслані за надані фото