Nikon Imaging | Україна | Європа

Олег Скрипка

Олег Скрипка - відомий рок-музикант, вокаліст гурту «Воплі Відоплясова», засновник етно-фестивалю «Країна мрій». За законами жанру наше інтерв'ю відбулося під час фестивалю Summersound під Одесою. Отже, море, музика і спалахи фотокамер, які для співака вже давно стали частиною життя.

- Олегу, ви раніше займались фотографією, наскільки вона вам цікава зараз?
- Свою відповідь хотів би почати зі згадки про наш перший великий ювілей у 2006 році - коли гурту «ВВ» виповнилось 20 років. Цю дату ми відсвяткували саме як фотовиставку. Вона мала різні частини: ми надрукували великі фото, які ми вважали вдалими і цікавими, з нашої історії у різні її періоди. Інша частина фотовиставки - то були мої власні фотографії. Я вважаю, що фотомистецтво на сьогоднішній день - це настільки ж важливо, як кіно, живопис чи музика. Я дуже люблю фото. Впевнений, що я відчуваю авторство фотографій: коли вдала фотографія, відчуваю композицію - вона так само притягує, як майстерно написана картина.
 
- Чи можна порівняти фотомистецтво з рок-музикою?
- У тому й річ, що вони дуже сильно пов'язані з технікою. Якість рок-концерту дуже залежить від хорошого звуку. Це немовби технологія. І тому цікаво, що ти розвиваєш свою майстерність, своє знання, своє відчуття цього предмету і потім достеменно знаєш, як все це працює. У певний момент у музиці люди стають фанатами цієї технології, вони постійно шукають можливості вдосконалення. У фотографії так само: спочатку ти просто фотографуєш, а потім занурюєшся: такий об'єктив, таке світло, починаєш використовувати фільтри - це дуже затягує!
 
- Ви часто роздруковуєте фотографії?
- Коли ще фотографія була на плівку, я фотографував і відбирав ці фотографії. А зараз, коли фото стало таким доступним, я, звичайно, менше друкую знімків. Але все одно наша робота з фотографією пов'язана дуже сильно. Весь час потрібно бути на виду, нас фотографують, ми публікуємо ці фото, ми їх використовуємо для наших сайтів, для Інтернету і тому подібне. Я часто беру участь у фотосесіях. І зараз, коли зустрічаюсь з фотографом, навіть якщо я не бачив його робіт, можу відчути, як він буде знімати, якою в нього вийде фотографія.

- Хто придумує ідеї ваших фотосесій?
- Фотосесії непогано виходять, коли знімається кліп, - це виглядає, як фоторепортаж. Фотосесія може бути вдалою, коли у нас певна особлива подія - турне, репетиції, - і фотограф зробив документальне фото. І набагато рідше бувають удалі постановочні кадри. Це, як у житті. Те, що ми придумуємо, наші ідеї,  вони можуть бути не настільки вдалими, як-от спонтанно хтось підгледів, спонтанно щось з'явилось. Коли ми знімаємо кліп - у нас уже є грим, є сценічні костюми, є поставлене світло, і коли хтось збоку зробив незаплановану зйомку - це завжди дуже цікаво.
 
- Я бачила фото «ВВ» в образах опери «Мадам Батерфляй» (Чіо-чіо-сан). Як вам було в цих ролях, які вас дуже перевтілювали?
- Це - одна з найцікавіших фотосесій, оскільки її ідея потребувала багато гриму, костюмів і дуже серйозної роботи. Власне, нічого спеціально не планувалось: просто два фотографи з різних боків фотографували нас. Цікаві фото були і на знімальному майданчику, і в гримерках. Це такі образи, які дуже далекі від нашого побуту.
 
- Ви грали на сцені академічного театру Івана Франка, у художніх фільмах. Коли все поєднується - ця сцена, цей грим, цей костюм, ці слова - наскільки ви вживаєтесь у роль?
- Межа між твоє особистістю і сценічним образом, звісно, не стирається. А ось особливе відчуття - це обов'язково! Творче відчуття - відчуття творчої правди, пов'язане з тим, що ти ніби потрапив у якийсь потік.  З одного боку, ти абсолютно вільний, оскільки він тебе несе.  Але можуть бути певні повороти, певні зупинки. Здається, ти розслаблений, ти до них готовий, а з іншого боку, ти ніби керуєш цим, і ніби не керуєш. Ніколи не знаєш, як буде!
 
- Напевне, у ваш образ артиста часто закохуються жінки. Та, можливо, якби вони дізнались про певні ваші риси в житті - їм би не все сподобалось?
- Безумовно! Є навіть таке прислів'я - «Встречают по одежке, проважают по уму». Те, що мене люди сприймають за моїм образом... Люди можуть прочитати, що є моєю особистістю, а можуть і не прочитати. Коли я починаю спілкуватись з людиною, вона дізнається про мене більше, далі - то вже завдання, як для мене, так і для мого візаві, щоб налагодити цей контакт, розкрити себе і розкрити іншу людину в спілкуванні. Таким чином, все залежить, які в людини завдання - стати партнером, побудувати дружні стосунки, чи щось інше. Якщо мова йде про особисті стосунки, я, як людина творча, також творчо ставлюсь до них. Намагаюсь будувати відносини не тільки в тому напрямі, який мене більше цікавить, а так, щоб було цікаво вдвох. Якщо це творче партнерство, я завжди будую стосунки - я намагаюсь не перечавлювати, щоб людина у творчому тандемі зі мною теж розкривалась.
 
- Які враження лишила у вас камера Nikon D5100 ?
- Наперед скажу, що ми ще хочемо спробувати з іншим об'єктивом - адже я розумію, що існують додаткові можливості. Фотографували всі наші хлопці, і я відразу пояснив їм - це моя особиста думка, але я гадаю, з нею погодяться всі професіонали, що той спалах, який є, -  він для побутової зйомки. Якщо ми хочемо зробити цікавий кадр, треба вимикати спалах, це, по-перше. І коли ми вимкнули спалах, я був здивований, що саме цей апарат - він здатен з темряви, з досить погано освітленої картинки витягувати кольори. Я звик до того, що фотоапарат бачить набагато гірше, ніж око, а ваш апарат вже починає конкурувати з оком. Я розглядав знімки, і зауважив, що камера бачила такі кольори, такі нюанси, які іноді саме око не витягує. А ще дуже цікаві тіні ті інші нюанси. Тобто в Nikon D5100 закладений ресурс саме для художньої фотографії - я зрозумів, що цією камерою можна більше робити навіть не репортажне, а художнє фото. Це абсолютно щиро.
   
- Зараз ми з вами розмовляємо буквально в спалахах об'єктивів. Зізнайтеся, а питання «Можна я з вами сфотографуюсь?»  не напружує?
- У мене є навіть заготовлена відповідь. Це напружує 100 разів. А коли воно вже виникає стостисячний раз - це вже не напружує! (сміється)
 
- Напевне, у ваш образ артиста часто закохуються жінки. Та, можливо, якби вони дізнались про певні ваші риси в житті - їм би не все сподобалось?
- Безумовно! Є навіть таке прислів'я - «Встречают по одежке, проважают по уму». Те, що мене люди сприймають за моїм образом... Люди можуть прочитати, що є моєю особистістю, а можуть і не прочитати. Коли я починаю спілкуватись з людиною, вона дізнається про мене більше, далі - то вже завдання, як для мене, так і для мого візаві, щоб налагодити цей контакт, розкрити себе і розкрити іншу людину в спілкуванні. Таким чином, все залежить, які в людини завдання - стати партнером, побудувати дружні стосунки, чи щось інше. Якщо мова йде про особисті стосунки, я, як людина творча, також творчо ставлюсь до них. Намагаюсь будувати відносини не тільки в тому напрямі, який мене більше цікавить, а так, щоб було цікаво вдвох. Якщо це творче партнерство, я завжди будую стосунки - я намагаюсь не перечавлювати, щоб людина у творчому тандемі зі мною теж розкривалась.
 
- Які враження лишила у вас камера Nikon D5100 ?
- Наперед скажу, що ми ще хочемо спробувати з іншим об'єктивом - адже я розумію, що існують додаткові можливості. Фотографували всі наші хлопці, і я відразу пояснив їм - це моя особиста думка, але я гадаю, з нею погодяться всі професіонали, що той спалах, який є, -  він для побутової зйомки. Якщо ми хочемо зробити цікавий кадр, треба вимикати спалах, це, по-перше. І коли ми вимкнули спалах, я був здивований, що саме цей апарат - він здатен з темряви, з досить погано освітленої картинки витягувати кольори. Я звик до того, що фотоапарат бачить набагато гірше, ніж око, а ваш апарат вже починає конкурувати з оком. Я розглядав знімки, і зауважив, що камера бачила такі кольори, такі нюанси, які іноді саме око не витягує. А ще дуже цікаві тіні ті інші нюанси. Тобто в Nikon D5100 закладений ресурс саме для художньої фотографії - я зрозумів, що цією камерою можна більше робити навіть не репортажне, а художнє фото. Це абсолютно щиро.
   
- Зараз ми з вами розмовляємо буквально в спалахах об'єктивів. Зізнайтеся, а питання «Можна я з вами сфотографуюсь?»  не напружує?
- У мене є навіть заготовлена відповідь. Це напружує 100 разів. А коли воно вже виникає стостисячний раз - це вже не напружує! (сміється)
 
- Напевне, атмосфера фестивалю, та ще й на морі, також додає легкості в спілкуванні з журналістами та прихильниками...
- Скажу більше: ми перебуваємо у місцевості, яку я, напевне, найбільше люблю. Це - околиці Одеси і Чорне море. Атмосфера рок-фестивалю - це чудово! Я прекрасно знаю шанувальників року, вони справді розуміються на музиці. А в Чорному морі я вже купався двічі, хоча зізнаюсь, що минулого року зробив для себе невеличке відкриття - я відпочивав на Азовському морі. І цього року збираюсь! Бо я люблю тепле море, а Азовське море - чи не найтепліше у світі, принаймні у Європі точно. Я спочатку написав пісню «Відпустка», це був ніби такий жарт (сміється) і почав сам відпочивати в Україні. І, знаєте, мені дуже подобається!
 
- Минулого року гурт «ВВ» відсвяткував свій 25-річний ювілей. Які враження залишились?
- Було дуже багато концертів в Україні та закордоном, а також  великий концерт в Києві. Ми мали величезне шоу-панк-ревю з космічним відтінком під назвою "25 років на орбіті". Я радий, що разом з нами на сцені співали наші друзі з альтернативного крила Адже за часів Союзу, коли ми тільки починали, навколо панувала духовна порожнеча, і ось несподівано серед цього вакууму з'явилося щось сильне і динамічне - то і була рок-музика. Сьогодні ж ми маємо багато  цікавих рок-виконавців, яких ми щиро любимо та поважаємо.
 
- Скажіть, чи змінилась з роками аудиторія прихильників гурту «ВВ»?
- На початку це були переважно студенти. А зараз ... Знаєте, коли ми останній раз проїхались Сибіром, у мене було дуже цікаве спостереження. Якщо на світанку нашої кар'єри переважна більшість публіки - то були хлопці, яким подобалась альтернативна музика, зараз то були переважно дівчата. І вони дійсно слухають рок-н-рол, ходять на концерти. А хлопці? Я не знаю, куди вони поділися!.. Може, вони ходять на хіп-хоп, тому що на своїх сибірських концертах ми бачили або якихось неадекватних чоловіків, або тих, хто прийшли з сім'ями - дружинами й дітьми. Отже, альтернативна рокерська молодь ходить вже на щось інше, а на «ВВ» - студенти, програмісти, інженери - словом, люди інтелектуальних професій.
 
- Дівчата писали вам записки, освідчувались в коханні, намагались залізти до гримерки?
- Такого майже не було ніколи. Не впевнений, це існує в житті взагалі. Думаю, що такі історії придумають самі музиканти. Тому, здається, ті дівчата, котрі приходять на концерти, думають: всі фанатки лізуть в гримерку, а я не така. Принаймні, зі мною завжди вони поводили себе коректно. Я часто виходжу фотографуватися, давати автограф ... Мінімальне спілкування. Все! З агресією ніколи не стикався.
 
- Ваш образ артиста завжди був яскравим і неординарним. Хто придумує ваш сценічний імідж?
- Я не представник «попси», тому стиліста в мене немає. Захотів перефарбувати волосся -пішов в перукарню і перефарбував.
 
- За 25 років «ВВ» стільки відспівали, намотали сотні тисяч кілометрів. Звідки берете енергію?
- Шалену енергію нам дає спілкування з публікою! А загалом гастролі й подорожі мені дають пізнання інших країн. Мені завжди цікаво, як люди живуть, як спілкуються. Через це ти глибше пізнаєш себе, в порівнянні з іншими людьми, іншою культурою, в діалозі. Я зрозумів -чим більше ти подорожуєш, тим більше цінуєш свою історію, свою культуру, та підвищуєш свій рівень пізнання світу.
 
- Які подорожі вам найбільше запам'ятались?
- Треба дуже уважно ставитись до країни, якою подорожуєш, намагатись проникати в її суть. Країни всі різні, тому неможливо сказати яка краща, а яка гірша. Це, як їжа: борщ та компот - це різні речі. Чим ти більше подорожуєш, тим більше порівнюєш. Є країни дуже екзотичні. Як не дивно, одна з найекзотичніших країн, в якій мені довелося побувати, -  це Білорусія. Є країни, дуже споріднені з нашою в плані спілкування людей та ставленні один до одного, наприклад,  Японія.
 
- Статус зірки зобов'язує вас зупинятись у п'ятизірковому готелі, чи можна і в наметі переночувати?
- Головне - щоб була динаміка та рух, зміна! Я обираю місце з того, яких вражень шукаю. Тому найкраще зупинятися у друзів - з ними можна і поспілкуватись, і подивитись найвизначніше місця країни. Пригадую враження, які залишила перша поїздка закордон у Швейцарію у 1990 році (сміється). В Україні ми жили в гуртожитку, а там нас розмістили в розкішному готелі. Коли в номері я вирішив прийняти ванну, то з півгодини розбирався з кранами, бо їх було безліч...
 
- Певне, своєрідний культурний шок отримали й тоді, коли молодий гурт «ВВ» поїхав працювати до Франції. Ейфелева вежа, парфуми, елегантні жінки...
- Француженки різні, як і українки. Але серед більшості француженок популярний такий рух, як фемінізм, тому є своя ідеологія: ми не будемо себе прикрашати, не будемо як вазони з квітами, щоб подобатися чоловікам. Ми будемо натуральними, виглядати такими, як є!
 
- Як думаєте, для чоловіка така жінка приваблива, вона може подобатись?
- Всі чоловіки дуже різні. Одні чоловіки люблять розфуфирених або манірних жінок. Декому подобаються дівчата більш демократичні. Франція - це країна з аристократичним минулим. Але там є тенденція бути демократичним. Така собі мода - бути пролетарським, звичайно, для певного прошарку населення.
 
- Гадаю, гарних жінок вам пощастило побачити всюди. А який побачений під час подорожей краєвид вразив найбільше?
- Є гарні краєвиди і у Франції, і в Італії, і в Греції, і в Єгипті, у Якутії, Казахстані та Таджикистані. Але природа найбільше мені подобається на Полтавщині, тому що це мій рідний край. Запам'яталась і сибірська частина нашого минулорічного туру Росією. Глибоко ми так ніколи не діставалися, бо доїхали аж до Байкалу. Байкал - це подолати 6 тисяч км. Машиною, потягом, знову машиною, знову потягом, а потім літаком. І під час цієї мандрівки я побачив теж багато красивих місць.
 
- Чи була така людина, яка здалась вам найцікавішою під час гастролей?
- Цікаві люди є скрізь. Наприклад, цікаво було спілкуватись з португальськими дідусями-музикантами, котрих я зустрів подорожуючи цією країною.
 
- Напевне, за стільки років мандрівок назбиралось безліч сувенірів?
- Зазвичай обов'язково провожу... сир і вино! Майже всі країни світу роблять сир і вино, і вони дуже відрізняються. Я привозив їх з Угорщини, Македонії, Греції, Франції, Бельгії, Австрії, Німеччини, Ізраїлю. А з Канади я привіз найпівнічніше у світі вино і клиновий сироп. Також у мене абсолютно випадково склалася колекція музичних інструментів "дримб", або їх ще називають "варганами". У казахів цей музикальний інструмент називається "хамиз". Цікаво, що він є у кожній країні та культурі світу, навіть кажуть, що це найдавніший музичний інструмент.
 
- Що ж, прекрасні враження! Та ми постійно читаємо в пресі, що популярних артистів також часто спіткає депресія, алкоголь, наркотики, різні залежності... А вам це відомо?
- Ні. Депресія завжди має походження. З депресією не треба боротися, тим більше, за допомогою алкоголю і наркотиків, треба вилікувати причину депресії. Причина депресії завжди дуже проста, вона банальна. Кожна людина має якісь надії, мрії, сподівання і коли вони не реалізуються, людині здається, що життя іде не туди і трам-тарари. Іщо в тебе все пропало...

- Такі періоди в житті бувають в кожного з нас...
- Завжди, коли ти відчуєш незадоволення, ти часто піддаєшся спокусі зануритись у нього. Тому що депресивний стан - це теж своєрідне садо-мазо. Тобто, людина насолоджується своїм негативним станом. У мене немає такої тенденції до садо-мазо.
 
- Та я була дуже здивована, прочитавши, що ви вірите в біоенергетиків?
- Це ж очевидно. Іноді в тебе є сили, іноді в тебе їх немає. І є люди, які розуміються на цьому: вони знають, звідки в нас беруться сили, куди вони йдуть і це по-моєму -найважливіша наука... Адже ми всі хочемо почувати себе гарно. А це, гадаю, залежить від певної енергії - чи вона в тебе є, чи її не вистачає.
 
- В одному з інтерв'ю ви навіть сказали, що уникаєте фільмів-бойовиків чи негативних сюжетів на ТБ - це своєрідний самозахист?
- Ні, просто у світі є безліч цікавіших речей. Щодо телебачення, зокрема, й українського, це тенденція останніх часів - подавати все у чорному світлі. Хоча в Україні існує ще й давня традиція плачів. І якщо виникають якісь проблеми, неодмінно треба кивнути у бік зовнішніх ворогів, москалів, чи когось іншого, замість того, щоб взяти життя у свої руки, ставити завдання і вирішувати їх. Журналісти часом не хочу помічати того позитивного, що робить наш гурт, а ось негатив - будь-ласка, всі готові писати. Тому в суспільстві існує інформаційний дисбаланс - багато негативу і мало позитиву.
 
- А що скажете про Євро-2012 - в мас-медіа теж різні відгуки...
- Українцям треба зрозуміти, що всі речі - масштабні й немасштабні, в тому числі такі, як Євро-2012, потрібно проводити на високому рівні насамперед для себе! Не для того, щоб когось розважити і комусь щось показати, а щоб нам самим було цікаво. І, на мою думку, ми прекрасно впоралися з футбольним чемпіонатом. Сподіваюсь, що українці переконалися: для того, щоб бути у світовому контексті, треба у себе вдома культивувати не європейську культуру, не італійську культуру, не французьку чи американську культуру, а українську культуру. Тоді ми будемо помітними, тоді нас будуть ідентифікувати, хто ми є, і тоді ми будемо цікавими іншим.
 
- Чи буде тоді продовжуватись ваш особистий арт-проект «Шляхетні вечорниці»?
- Зараз я думаю над новими ідеями, шукаю партнерів. Вечорниці у високому стилі дуже допомогли багатьом віднайти і полюбити свою українську ідентичність. Це якраз те, чого нам не вистачає всередині. Українцям зараз дуже потрібно виявити свою шляхетність. Адже ми в минулому шляхетна нація, але ця риса довгі роки була пригнічена і не проявлена. Багато хто думає: от вишиванки, шаровари, це все село і люди. Абсолютно ні. Це залишки висококультурного середньовічного бароко. Ми барокова нація і маємо цим пишатися.
 
- А як ставитесь до соціальних мереж, адже вони поширюють занадто неформальне спілкування?
- Насправді через соціальні мережі глобально нічого не змінюється - завжди будуть люди, котрі зацікавлені в душевному спілкуванні. Попри все люди будуть зустрічатись, обговорювати цікаві речі. Навколо повно неординарних особистостей! А якщо взяти шляхетний стиль спілкування, коли людина одягає традиційний одяг, і виникає музична тема - чи це український джаз, чи це бароко, чи традиційна музика - переконаний, завжди будуть люди, яким це потрібно.
 
- Здається, що для сучасної молоді шлях до цікавого і незвіданого дуже простий - забити пару слів до Google чи Youtube...
- А ось тут, у нашої молоді є багато перспектив. Знаючи нашу історію і розуміючись на сучасних творчих реаліях я можу сказати, що ми відрізняємось істотно, наприклад, від Європи тим, що у них все можливе вже реалізоване. Тому а мистецтві дуже популярний авангард. А в нас популярні течії, які приходять з-за кордону. Але вони не нашого походження. І те, що нашого походження, - чи старе, чи сучасне, - воно відразу стає елітарним. Я знаю закордоном багато людей, наприклад, у Франції чи Німеччині, які колекціонують наші вишиванки, які цікавляться нашою старовинною музикою, тому що це -дуже рідкісна культура. Загальновідомий факт, що й українська малярська школа надзвичайно сильна, і наші художники дуже цінуються у світі.
 
- Отже, просто потрібно не лінуватися, творити навколо себе цікавий світ!
- Саме так! Можливо, у нас в Україні не завжди достатньо побутових умов, певних технічних речей. Але в нас є нова свіжа енергія, пульсуюча творча думка. Вона - рушійна сила і для мистецтва, і для життя.
 
 
 
Спілкувалася Наталія Рудніченко
Компанія Nikon дякує Олегу Срипці та гурту «ВВ» за надані фотографії