Nikon Imaging | Україна | Європа

Олексій Залевський

Його називають найепатажнішим дизайнером української модної індустрії, а покази його нових колекцій – завжди яскраві та дещо провокативні шоу. І хоча дизайнер та кінорежисер Олексій Залевський, стрічка «Джок» котрого була презентована цієї весни, вважає, що фотографія вбила живопис, він погоджується, що в галузі моди без фотографів-професіоналів просто не обійтись!

- Олексію, у моді вас вважають королем епатажу, героєм гламурної тусовки. А як у реальному житті?
- У всіх дуже велика ілюзія з приводу fashion-індустрії і творчих людей. Всім здається, що я сиджу на дивані серед пальм на Гаваях, малюю ескіз і вже за п'ять хвилин модель ходить подіумом. Деякі глядачі, напевне, навіть не здогадуються, що fashion-шоу, яке вони бачать п'ятнадцять хвилин, – це півроку роботи великого колективу. Бо намалювати ескізи, підібрати тканини, покроїти, пошити вбрання в середньому займає п'ять-шість місяців. Плюс робота візажистів, перукарів, стилістів,  працю яких видно за лаштунками.

- Зараз творчим людям подобається працювати віддалено – на Балі чи, скажімо, Мальдивах. У вас таке трапляється?
- На жаль, у роботі дизайнера це практично неможливо. Я працюю з ескізами, текстурами, конструкціями, приміряннями. Повинен все це бачити, тому в Skype все це не зробити ніяк.

- Яку роль у вашій роботі відіграє фотографія?
- Моя творча праця  багато пов’язана з фотографіями, відео і звуками. Знаю, що таке камера, техніка та обладнання. Зізнаюся щиро: професійних фотографів я зустрічав не так часто. Для мене фотограф-професіонал – це фотохудожник. Людина зі своїм баченням, своїм смаком, розумінням того, що він хоче зняти.
Не довіряю тим фотографам, котрі сліпо роблять 150 кадрів на секунду. Це просто люди, що отримали техніку, і навіть не знають, як з нею поводитися. Для мене справжній фотограф у fashion – це художник, котрий чітко бачить той кадр, який хоче отримати. А всі інші служби – візажисти, перукарі, стилісти працюють в його команді, під його підпорядкуванням. Він, як режисер: своєю фотографією розповідає якусь історію.

- Чи є у вас дизайнери, колекції яких ви любите переглядати в фото?
- Дуже багато. Наприклад, Карл Лагерфельд сам займається фотографією, має авторські проекти. Є немало fashion-фотографів, котрі мені цікаві – наприклад, Девід Ля Шапель, Маріо Тестіно. Та й загалом я «музейна» людина, люблю виставки, галереї. Коли їжджу закордон, звідти буквально не вилажу. Намагаюся все це роздивитись, зрозуміти. Потім шукаю додаткову інформацію в Інтернеті.

- Чи не зливається сьогодні все у один візуальний потік: фотографії по роботі, світлини друзів у соцмережах, бігборди на вулицях, фотовиставки?
- У мене своє бачення. З одного боку, мені дуже шкода, що з'явилася фотографія, бо фотографія вбила живопис і реалізм у живописі. Навіщо малювати натюрморт і вивчати академічний живопис, якщо можеш сфотографувати? Та з іншого боку, є фотохудожники, котрі фотографією «малюють» і створюють творчу фотографію.
Та велика кількість фото, яка з’являється на новинних стрічках, у Facebook і соцмережах – це сміття. На щастя, цим всім награлися. І я дивлюся, багато хто починає викладати більш цікаві фотографії, унікальні знімки. Не тільки фото- або відеоприколи.

- Що цікаво вам?
- Красиві пейзажі, красиві ситуативні фото, настроєві фотографії. Велика кількість фототехніки і соцмережі підштовхнули людей до фототворчості. Поки люди не наситяться звичайними побутовими фотографіями в стилі «я з жирафом в зоопарку», доти в соцмережах буде йти вал фото.

- Як вам сподобалася наша камера Nikon1 J5?
- Мене цікавили можливості зйомки 4К. Це гарна аматорська фотокамера, яку можна взяти з собою в поїздку. Я знімав друзів, відпочинок і, до речі, взяв її на таке цікавий захід, як «Комбайнфест». Навіть робив показ і залишився дуже задоволений, надаю вам знімки. Камера компактна, зручна, легка у використанні.

- Олексію, чи мріяли ви стати у дитинстві дизайнером?
- Та що ви (сміється). Я класична радянська дитина, мріяв бути космонавтом, клоуном, міліціонером.

- А звичка стильно вдягатись коли з’явилась?
- О, в дитинстві мені було все одно, як я виглядаю і що на мені одягнене. Власне, тоді особливого вибору не було –  що купили, в тому і ходив. Звичайно, коли почалася перебудова і на ринках почали продавати перші джинси, у народу з’явився немов трепет перед речами, перед закордонними бірочками. Пригадую брюки-банани, які з'явилися в 1990-х. Я навіть тоді розумів, що це –  не найкраща мода.

- Коли прийшло усвідомлення, що можете одягати людей?
- В моду потрапив випадково, у мене театрально-художня академічна освіта.  За професією художник-гример і художник-лялькар. Після інституту намагався працювати в театральній та кіносфері. Але оскільки роботи не було, якось подав заявку на конкурс дизайнерів. Намалював ескізи, не знаючи, що таке мода, fashion-індустрія. Після першої колекції мені сказали, що я талановитий дизайнер (сміється). Потім довелося займатися самоосвітою, тому я став модою займатися професійно.

- Ваш досвід на телебаченні такий же успішний, як і в модній індустрії?
- Співпрацював з багатьма телеканалами як-то кажуть за лаштунками. Наприклад, був креативним продюсером популярного шоу  «Зірка плюс зірка». А ось на екрані з’явився завдяки програмі «Шанс». Дуже багато впізнають мене за цим проектом навіть зараз. Пригадуєте веселу компанію: я, Кузьма Скрябін, Наталка Могилевська. Це був суцільний експромт і тому шоу знімалося за один день. Учасник відбирався зранку і що буде ввечері, ніхто до ладу не знав. Ми в Україні були першими в такому жанрі.

- Як бути дизайнером у країні, де зараз дуже складні часи?
-  Відповім так. Коли у лютому 2014 під час подій Майдану загинули люди, оргкомітет Ukrainian Fashion Week зібрався, щоб вирішити: проводити Український тиждень моди, чи ні. Серйозна дилема! Врешті ми зрозуміли, що життя триває. Якщо будемо сидіти біля телевізора і перейматися, як все погано і страшно, нічим нашій країні не допоможемо. Чим більше будемо показувати, що життя продовжується, що в Україні проходять фотовиставки, концерти, тобто ми соціально активні, тим більше буде розвиватися соціальна сфера, бізнес. Ми живемо, працюємо, платимо зарплати, сплачуємо податки. Вважаю, що це дуже конструктивна позиція.
Моє покоління виховували так: ми за мир в усьому світі, доїдай все з тарілки, хліб неможна викидати. Я дивуюся: пройшло якихось 70 років і знову повторення… Люди чомусь думають, що проблеми не можна вирішити мирним шляхом. Сусідня країна нас лякає ядерними бомбами, та у мене питання: якщо вона підірве ядерну бомбу, її мешканці переїдуть жити на іншу планету? Вони не цій планеті живуть? Мене вбиває е ідіотизм, безграмонтность, нерозуміння глобальних проблем планети. Кордони Нічого НЕ вирішують! У планети Земля немає кордонів. Люди так хапаються за ці кордони, та вони існують досить уявно.

- Що особисто для вас означає мода – краса, стиль, самовираження?
- Мода – це соціальний прояв часу. Після подій на Майдані я зробив показ у порожньому залі, це був «розстріл» моделей, мій протест проти насильства над беззахисними людьми.
Тож мода більше диктується соціальним та громадським життям, ніж трендами і баченням дизайнерів. Дизайнери – це детектори соціального становища у країні й ситуації у світі. Наприклад, після Другої світової багато дизайнерів стали шити романтичні сукні в квіточки, з рюшиками і т.п., тому що всі втомилися від війни, всім захотілося мирного життя. У цей час піднявся модний будинок Christian Dior, тому що він робив жіночні елегантні колекції, щоб забути military і жах війни. Звідси ж з'явився знаменитий французький шик.

- Як дизайнер, ви помічаєте на вулицях країни, що у нас зараз неспокійно?
- В одному з моїх соціальних проектів у мене був слоган, що наші українські дівчата і у в'язниці будуть виглядати прекрасно. Я все-таки вірю в силу краси, у силу гармонії, у силу прагнення людей до чогось прекрасного. Вірю в наших дівчат-українок, у наших красунь.
Точно знаю: як не важко, вони завжди будуть з макіяжем, з гарною зачіскою і в красивому вбранні.
- Ваш прогноз: чи зміниться наш настільки еклектичний стиль на вулиці, якщо в Україні все знову буде добре.
- Еклектика – це прекрасно. Чим більше буде різних стилів і напрямків, тим більше люди будуть себе виражати і не комплексувати з приводу того, як вони виглядають. Я впевнений, що Київ стане європейською державою і ми зробимо свій маленький внесок в європейську культуру. Сподіваюсь, що подолавши всі труднощі, ми станемо яскравим самобутнім державою.

- Що скажете про останню тенденцію моди народну вишивку та орнамент в одязі?
- Чесно, я не фанат цього всього. Розумію, що вишиванка стала нашим соціальним прапором, але я її не ношу, хоча гарні вишиванки мені подобаються. Власне, через останні події в країні в українців все-таки з'явилося потужне самовизначення, бо Україна раніше була пригнобленою частиною великої імперії. А тепер у нас з'явилося більше самоусвідомлення, ніж просто історичне. Збирання традицій – це прекрасно, та я скоріше прихильник розвитку чогось нового. Мені імпонує підтримки сучасних ідей, а не історичних костюмів.

- Як ставитеся до того, що одяг сучасної людини йде від класики до функціональності?
- Поняття функціональності й класики дуже відносне. Фактично вам для життя досить махрового рушника або шкури ведмедя: ви замоталися і все – вам сухо, зручно, комфортно.
Запам'ятайте раз і назавжди: мода ніколи не була зручною. Тому все, що є ультрамодним, незручне: підбори, корсети, мереживна білизна, облягаючі джинси. Вам розповіли, що джинси – це зручно, комфортно, сучасно, але скільки людей влазить в ці джинси? Їм перерізає пояса, тканина врізається в тіло, порушує кровообіг, але жінки все одно одягають ultra slim, щоб бути модними.

- А що ви даєте своїм моделям: красу, свободу, комфорт?
- У нас є речі на продаж і які ми показуємо. Звичайно, в них ходити кожен день незручно. Але мода – це певна соціальна гра. І якщо ви в житті не пробували напнути щось смішне або ультрамодне, можна сказати, що ви своє життя прожили даремно. Чому б не спробувати? Невже все життя потрібно ходити в якомусь чорному костюмі або строгій сукні? Мода дає можливість погратися, помилуватися, подарувати себе життю і життя собі. А оточуючим – настрій.

- Якщо людина хоче виглядати ефектно, з чого треба почати роботу над своїм образом?
- Перш за все, треба навчитися експериментувати зі своєю зовнішністю і підбором одягу. Не треба без примірки робити висновок: «Мені це не йде, я це не одягну!». Це вже комплекси. Не слід ставити собі табу: «Я тільки у такій то сукні або костюмі можу виглядати елегантно, тому що цей колір мені личить!». Це говорить про те, що вони нічого не знають про моду та історію костюму.

- Як ви ставитеся до порад модних журналів на кшталт у гардеробі модної дівчини обов'язково повинно бути чорна сукня-футляр, а в чоловіка сорочка в тонку смужку?
- Чи можна людину змусити ходити в одному і не ходити в іншому? Звичайно, якщо у вас є сто вагонів гречки (тобто чорних суконь і різних краваток) ви почнете розповідати всім, що кашу варити потрібно виключно з цієї крупою, все інше – шкодить здоров’ю.
Подібні поради – елементарний маркетинговий хід. Якщо ж ідеться про ультрамодні речі, що їх радять купувати модні журнали, то і тут треба пам'ятати: якщо у вас не буде цього «останнього крику моду», ваше життя на цьому не закінчиться, а світ навряд чи перевернеться… І модні журналісти пишуть, що з вами щось не гаразд, або ви не «справжня жінка» чи «не справжній чоловік», якщо у вашому гардеробі немає речі актуального кольору або фасону, – часто-густо, аби писати. Просто подумайте, наскільки безглуздими є такі твердження.

- А як же тоді ваші поради щодо іміджу в телевізійних талант-шоу?
- Перемога в проекті – не головне. Найголовніше – спілкування з профі шоу-бізнесу під час зйомое. Це звукооператори, гримери, стилісти, фотографи. У кому бачив перспективи, говорив: візьміть контакти цих людей, потім дзвоніть, пишіть, просіть їх допомогти підтримати. Та як показує практика, 95% були просто фанатами, їм треба було перемогти, засвітитись на всю країну й подальший розвиток кар'єри їх не цікавив. Телевізійні шоу дають можливість лише заявити про себе, а після цього треба дуже серйозно і плідно працювати.

- Вас називають «королем авангарду». Чи було колись у вашій дизайнерської кар'єрі, що король потрапляв на межу забуття?
- Власне, «король авангарду» – це ярлики, створені fashion-пресою. В Україні взагалі проблеми з професійною журналістикою. Зазвичай видання на fashion-покази присилають якусь новеньку журналістку. Ти ж пишеш про стиль життя, то напиши щось. От вона щось в Інтернеті накопає, так і напише. Якось одна моя подруга сто років назад назвала мене в своїй статті про мене  infant terrible, або «пустотлива дитина». Це до мене прив’язалось і хоча я вже давно виріс, мене так інколи все одно називають (сміється).
А забуття мене не дуже хвилює. Років десять тому журналісти ставили мені запитання: а ось молоде покоління, чи не наступає вам на п'яти? Я відповідав: та де воно, welcome? Я б хотів, щоб молоде покоління наступало мені на п'яти, та, на жаль, цього не відбувається… З'являються модні зірочки на рік, два, всі з ними носяться, як з писаною торбою, а потім інтерес втрачається.
Насправді, це дуже важка праця – постійно перебувати на гребені хвилі, на творчому Олімпі. Гадаю, нам, українцям, треба вчитися бути ще більш позитивними і цінувати всіх, хто робить тут щось цікаве і творче.  

- Якщо через складні обставини в країні довелось би піти з модної сфери, чи було б це для вас легко?
- Абсолютно спокійно ставлюся до будь-якої роботи: можу копати картоплю, пиляти дерева, мити підлогу. У мене немає фобії з приводу фізичної роботи або що це «не чоловіча справа». Прожив п'ять років у гуртожитку і пройшов хорошу школу. Тому, якщо будуть скрутні часи,  піду працювати туди, куди візьмуть.

- Чому дизайнерів, акторів, співаків називають «зірками»?
- Коли я працював у проекті «Шанс» і моя мармиза щотижня світилася у телевізорі, психолог пояснив, що насправді людина перебуває у себе вдома, стоїть телевізор і голова, яка у телевізорі, ніби у неї вдома. І ці люди вважають, що медіа-особистості – члени їхніх родини, близькі люди. Глядачі та слухачі починають цікавитися нашим життям, хочуть спілкуватися.
Насправді богемне життя нам домалювали не ми самі, а журналісти. І тому ця проблема не наша –  ми так не живемо. Так, ми відвідуємо вечірки, любимо креативність, яскравість, подорожуємо світом. Та є трудові будні, які ніхто не відміняв. Мене дивує, що всі думають, що я такий божевільний дизайнер, кожен день шию новуколекції. У мене було пару фанаток, котрі залишали під під’їздом троянди. Я їм намагався пояснити: ви мене не знаєте! Ви знаєте якийсь мій образ в телевізорі, але не мене істинного.

-  Вам, як дизайнеру, котрий робить жінку красивою, взагалі легко спілкуватись з жінками?
- Не скажу, що я розумію жінку скрізь і завжди, та оскільки я працюю у великому колективі, гадаю, певними секретами психології – як жіночої, так і чоловічої володію.

- Якщо жінка закотить вдома чоловікові скандал, що в неї немає подіумної сукні «від Залевського», щоб ви порадите такому чоловікові: купувати сукню чи міняти дружину?
- Я б звернувся до прекрасної статі: те, що ви дивитеся голлівудські фільми і кліпи зірок – це не означає, що ви так маєте ходите вулицями і їздити в метро. Шоу –  це шоу, а життя це життя. Колекції, котрі дизайнери показують на подіумі, це більше прес-колекції, емоції та почуття, це настрій дизайнера. Я ніколи не прагнув показати, що в цьому сезоні потрібно робити тільки так. Будь-яка жінка – від бізнес-леді до домогосподарки може виглядати і елегантно й привабливо, якщо цього забажає.
Та й власне висока мода haute coture існує тільки в Парижі, як коньяк, шампанське, чи Chanel № 5. Створена гільдія дизайнерів, котрі повинні показати щорічно дві кутюрні колекції, побудованіна ексклюзиві та фантазії, де обов’язково 80-90% – ручна робота.

- Вас досить часто можна побачити на київських кінопрем'єрах. Чи цікаві вам ті фільми, які показують у нас?
- Індустрія кіно та розважальний жанр зараз переживають не найкращі часу. Адже з’явився  Інтернет, а у нас піратська країна. Прокатники не хочуть привозити складні нові фільми. Оскільки чи не будь-який фільм можна знайти в Інтернеті, глядачі за складні фільми з непередбачуваним для них змістом не платять. Краще закачати! Це впливає на ринок. Тому в прокат рідко потрапляє серйозне авторське кіно, артхауз.
У нас більше кінопоход до кінотеатру – це тупе споглядання екрану і жування поп-корну. Доки люди не наситяться «тупізмом», доти індустрія буде топтатися на одному місці. Кажу про загальну споживацьку тенденцію, коли кіно сприймають як атракціон і розвагу.

- Не можу з вами погодиться, що наша публіка має такі обмежені смаки. Адже  зараз відбувається багато фотовиставок на тему подій Майдану, зони АТО. І люди постійно приходять, для них це дуже цікаво!
- Ви говорите про документальну фотографію. Вона завжди потрібна, затребувана, оскільки фіксує події життя. Документа фотографія може не мати художньої цінності. Головне – події, які на ній відображені. Людям завжди важливо осмислити історичний досвід, спробувати побачити ці події на власні очі.

- Якщо ви вже згадали про осмислення, розкажіть про Андрія Кузьменка «Скрябіна», з яким ви дружили…
- Ми познайомились давно, ще до проекту «Шанс», коли вони були молодою мало знаною групою і ми їм робили костюми для «Таврійських ігор». Познайомились на фестивальному теплоході, грали в карти, валяли дурня.

- Якою людиною він був у реальному житті?
- Кузьма ніколи не був ангелом. Був достатньо прямою людиною, рубав з плеча. Та разом з тим мав унікальне почуття гумору, імпровізував так, як неможливо зіграти. Людина оркестр – це про нього. Чи любили його так за життя? Не знаю. Думаю не зовсім, адже Палацу спорту для своїх концертів він, здається, ніколи не винаймав.  
Любов до творчих людей відносна. У нашій країні ті, хто платить гроші за квитки і просто шанувальники – зовсім різні люди. Ми всі одне одного любимо, а от підтримати, купивши квитки, альбом, чи якусь річ ми не можемо. З фотографами подібна ситуація: які ви всі прекрасні, але ми б хотіли заплатити якнайдешевше.

- На самкінець розкажіть про подорожі й творчі плани…
- Улітку їздив зі світовою прем'єрою свого фільму на Шанхайський кінофестиваль. Після Шанхаю заїхав до Гонконгу. Звичайно, це величезні індустріальні міста. Шанхай, за китайськими мірками, маленьке містечко. І коли ти бачиш п'яти-, шестирівневу дороги і в тебе біля вікна в готелі на 15-му поверсі проходить траса, то розумієш, що ми трохи відстали (сміється). Та ... я б не хотів так жити. Адже страждає екологія, і щоб не намагалася робити влада, відчувається, що атмосфера жахливо забруднена, повітря важке – принаймні для мене. Хмарочоси і хей-веї виглядають вражаюче, та вони тиснуть на людину.
Наш фільм, який був відібраний серед багатьох претендентів позаконкурсної програми, прийняли добре і це надихає. Зараз працюю над новою колекцією, а також дописую сценарій до нового фільму. Справ багато: шукаю фінансування, проводжу кастинги для акторів, разом з командою шукаємо нові цікаві локації для зйомок.

- Радує, що у вас все так цікаво!
- Не варто перетворюватися в телеполітиків і нарікати, як все погано! Сонце встає, птахи співають, вітер дме – тобто караван іде.


Спілкувалась Наталія Рудніченко
Компанія Nikon дякує Олексію Залевському за надані фото