Nikon Imaging | Україна | Європа

Андрій Горб

Андрій Горб – рекламний фотограф та мандрівник,  співпрацював з компанією Nikon в рамках туристичного фотопроекту «Знайдено в Україні». Улюблений жанр Андрія – репортаж. Йому подобається знімати людей в їхньому звичному середовищі. Наприклад, в українських Карпатах, де величні гори та по-особливому духмяні трави. Фотограф побував в багатьох країнах світу, втім упевнений: «най-най» туристичне місце в нього ще попереду!

Цього літа в Києві стартував цікавий туристичний проект під назвою «Знайдено в Україні». Троє мандрівників – поетеса Лала Тарапкіна, художниця Іванка Яковина та фотограф Андрій Горб вирушили в мандрівку рідним краєм, аби відкрити, сфотографувати і зняти на відео невідомі широкому загалу цікаві місця.

За місяць команда проїхала понад 10 тисяч кілометрів і побувала в різних куточках України: від узбережжя Азовського моря до Кам’янця-Подільського, озера Синевир і Актівського каньйону. Компанія Nikon стала одним партнерів проекту, надавши своє обладнання для фото- та відеозйомки.

- Андрію, поділіться враженнями від проекту «Знайдено в Україні»!

- Найперше, я справді відкрив Україну для себе, адже до цього ніколи не знімав її в жанрі travel. Люблю мандрувати, був десь у близько 40 країнах і ось тепер глянув очима мандрівника на рідний край. Коли надійшла пропозиція співпраці, не роздумував ні хвилини – відразу сприйняв її з великим ентузіазмом.

- Як шукали маршрути?

-  Перші маршрути визначали самі. Згодом створили свій сайт “Знайдено в Україні”  (findinukraine.com.ua) та сторінку в Facebook і нам почали активно писати наші шанувальники. Вони детально розписували маршрути, ділилися враженнями від своїх поїздок. Ми розшукували ті місця, що невідомі пересічному туристу. Об’їхали, без перебільшення всю Україну: були на Закарпатті, на узбережжі Азовського моря, в плавнях Дунаю та Дніпра.

- Які вас місця вразили?

- Важко сказати! Всі місця такі різні… І кожне – по-своєму привабливе. Україна – дуже-дуже красива країна. Та мені найбільше сподобалося там, де немає доріг і людей, бо немає й сміття... Зараз це велика проблема для внутрішнього туризму і довкілля: там, де відпочивають наші люди, часто лишається не зовсім приваблива картинка. У деяких областях місцеві адміністрації ставлять навіть спеціальні біг-борди – «Дякуємо за чисте узбіччя!».

- Яким було найчистіше місце, що ви побачили?

- Напевне, острів Бірючий в Азовському морі. Це природний заповідник, де можна сфотографувати багато копитних тварин, що живуть на волі та водночас зовсім не бояться присутності людей. Велика кількість різнотрав'я, дуже смачний мед, красиві світанки і красиві заходи сонця.

- Якою було участь компанії Nikon в цьому проекті?

- Компанія Nikon надала мені фотокамеру Nikon D4 і чотири об'єктиви. Я знімав на Nikon AF-S VR II Micro-Nikkor 105mm f/2.8G  – завдяки цьому об’єктиву заново відрив для себе макрозйомку, фотографував метеликів, квіти.  Іванка взяла собі зуми, щоб знімати відео.

- Який розвиток проект отримав після подорожей?

- На нашому сайті та в Facebook ми виставили всі фотографії. Наша команда розмістила багато публікацій в українських виданнях, а також провела благодійний аукціон з продажу світлин на підтримку постраждалих у зоні АТО.   

Зараз у нашої сторінки понад 10 0000 прихильників,  багато активних і захоплених мандрами людей скористалися інформацією і поїздили нашими місцями. До того ж, Лала, Іванка і я дали багато інтерв’ю пресі, на радіо та телебаченні. Нами зацікавилась українська служба ВВС, газета KyivPost – гадаю, це вагомий внесок у популяризацію України як туристичного напрямку, і ми горді з цього. 

  - Отже попри події в Україні люди продовжують подорожувати?

- Життя триває. Та й зараз подорожувати рідною країною ще більш актуально бо,  по-перше, люди намагаються підняти собі настрій, а, по-друге, це підтримка всього українського.  Звичайно, фінансові можливості різко впали. Та якщо захотіти, можна знайти варіанти – наприклад, ночувати не в готелі, а в наметі. Або вирушити на машині з попутниками, поділивши таким чином витрати на бензин. На наших Інтернет-сторінках ми даємо повну аналітичну інформацію про ціни, інфраструктуру та сервіс, тож бюджет подорожі можна прорахувати заздалегідь.

Єдине, я б хотів висловити побажання чиновникам зробити кращими дороги. А готелям трішки більше дбати про сервіс. Зараз в багатьох готелях у глибинці складно знайти, наприклад, вегетаріанське меню. Та якщо на це буде запит, то й готелі почнуть розвиватися під конкретного клієнта.

 - Чи була у вас ще нагода побачити і познімати так інші країни?

- Я робив подібну зйомку в Грузії  –  літав на запрошення їхнього Міністерства туризму. Був багато разів у Швейцарії, жив три місяці в Камбоджі, протягом яких об'їздив всю країну.

Не скажу, що мене дуже вражають саме країни. Є миті, які вражають, залишаються в пам'яті. Кожна країна по-своєму неповторна, як і кожне місто, кожна людина. Все залежить від того, хто з тобою поруч, в якому ти місці, в який час. Є особливі речі, які вкарбовуються в пам'ять завдяки людям, котрі тебе оточують, які тобі все показують, які своїм настроєм створюють атмосферу гостинності. Я думаю, «най-най» туристичне місце – ще попереду (сміється).

- Не вірю, що Грузія вас не вразила….

- Грузія просто супер (сміється)! Просто відмінна країна для подорожей. Пригадую, одного разу я йшов старим Тбілісі вранці, фотографував. І одна жінка запитала мене, звідки я. Буквально вже за хвилину вона тягла мене додому подивитися, як вона живе.

Подібне я бачив у Камбоджі, коли проходив вузенькою вуличкою маленького містечка на півночі країни, і діти англійською почали кликати мене додому, подивитися, що у них і як. А у них удома – коти і мавпи в клітках, живуть родини небагато, та вони щасливі своїй одній футболці, одному мопеду і сонцю над головою. Подорожувати – це завжди цікаво, бо змінюється звична картинка – і це надихає.

- До слова, Камбоджа зараз – новий модний напрямок. Як гадаєте, чому?

- Країна дуже цікава своєю багатогранністю. Дуже багато релігій  –  мусульмани, християни, буддисти. Навіть за зовнішніми рисам північні камбоджійці дуже відрізняються від південних. Різна природа – від спекотних субтропіків до гірських прохолодних місцевостей, де ростуть сосни.

Я б радив подорожувати в ті райони, які подалі від головних туристичних об’єктів. Якщо від'їхати від них трохи далі, там зовсім інше життя. Як у всіх азійських країнах, місцеві мешканці схильні до спілкування, доброзичливі. Довкілля буяє красивими яскравими фарбами: там є на що подивитися і що познімати. Ті, хто займаються travel-фотографією, привезуть звідти велику кількість знімків. Вони показуватимуть їх своїм знайомим і ті будуть дивуватися, як там круто. А насправді нічого крутого, там на кожному кроці таке (сміється).

- А ось про Швейцарію туристи часом кажуть, що там нецікаво…

- Нецікаво в плані гучних розваг. Там розмірений спосіб життя, порядок і магазини завжди закриваються о 18.00. Вечорами робити нічого – країна сімейна і всі сидять по домівках. Та з точки зору візуальності  Швейцарія дуже красива: гори, низька хмарність, сонце визирає. Щоразу погода непередбачувана. Для фотографа це рай, адже все доглянуто, красиво, скрізь приголомшливі пейзажі. Якщо хочете зробити красиву картину, щоб когось здивувати, їдьте до Швейцарії. Люди дуже доброзичливі, вони з задоволенням позують для фото, не відвертаються.

- Я дивилася ваші туристичні фото і мені сподобався ваш особливий стиль зйомки. Маєте якісь секрети?

- Я абсолютно не замислююся, в якому стилі фотографую, особливо, коли подорожую. Беру і знімаю, у більшості випадків покладаюсь на свої емоції, музику в навушниках і настрій. Природа дарує релакс, бо місто росте, особливо це помітно при в'їзді. Багатоповерхівки ростуть. Ландшафт змінюється, архітектурний стиль старого міста валиться. «Спасибі» корупції й продажному головному архітектору.

Повертаючись до Києва з подорожей не раз мимоволі проводив аналогію з країнами, що розвиваються. Особливо це помітно на Харківському масиві, біля метро. Строкаті рекламні вивіски, будки-прибудови, картонні коробки, торговці. Немов Азія, тільки в хутряних шапках і шубках.

- Чи є зараз в Україні попит на туристичну фотографію?

- Дуже багато фотографій надаю в журнали для подорожей і глянець, та це скоріше моя волонтерська діяльність з популяризації цікавих місць.  В наших виданнях зараз дуже не заробиш, бо стан української друкованої преси говорить сам за себе. Хоча, може, я ще просто не навчився продавати фотографії з мандрів, бо це копітка праця – потрібно створити базу, заявити про себе мас-медіа. У мене поки не вистачає терпіння сидіти і продавати фотографії на стоках.

- А що можете сказати про комерційну фотографію, якою ви успішно займаєтесь?

- Комерційна фотографія напряму залежить від стану речей у країні. Якщо у нас зараз криза, війна, то, скажімо, на фотографію в розважальному сегменті витрачається значно менше. У мене є робота, я завжди чимось зайнятий, але хочеться, щоб галузь трішки «ожила».

Насправді, тут два варіанти: або перечекати, або знайти себе в чомусь іншому – відкрити бар і торгувати хотдогами (сміється). Фотографія – це, в першу чергу, заняття для душі, це некомерційний фах. Одиниці фотографів стають багатими. У більшості випадків – купа голодних фотографів, які бігають, працюють ліктями, щоб заробити собі на хліб. Фотографія, як спосіб заробляння грошей, – не кращий. Заробляти треба чимось іншим, а фотографією займатися для свого задоволення.

- Чому ви стали фотографом?

- У мене дід фотографував, тому я з дитинства був серед фотоапаратів, плівочок, ванночок і різних реактивів. Любов до цього, напевне, відклалося на рівні підсвідомості. Тому в період юнацтва, щоб подобатися дівчаткам, купив собі фотоапарат і став знімати. Адже тоді фотограф – це означало щось більше, ніж хлопець, котрий грає на гітарі. Гітаристів було багато, а фотографів – одиниці.

Ось через цю ексклюзивність професії я, напевне, її і обрав. Це зараз кожен власник смартфону  вважає себе фотографом. А тоді треба було розбиратися у фізичних і хімічних процесах. Зрозуміло, що професіоналізм зараз зневільований великою кількістю цифрових дзеркальних камер і нероб, котрих ніхто не бере працювати на завод (сміється). Я ж ні про що не шкодую, мені дуже подобається моя професія, незважаючи на всі нюанси роботи на українському ринку фотографії.

- Який жанр для вас найцікавіший?

- Мені подобається знімати репортаж. У ньому я відчуваю себе найбільш комфортно, адже мене оточують люди і їх справжні емоції. Це дає величезний заряд енергії і простір для творчості. Чудово, коли все відбувається спонтанно і головне моє завдання – зловити потрібний момент і передати емоції або атмосферу того, що відбувається.

Першим моїм місцем роботи в Києві була газета «Вечірні вісті». Потім мій товариш переманив мене до журналу «Афіша». За певний час я перейшов у сестринське видання KyivPost, а потім видавничий дім запустив журнал «Корреспондент». Врешті-решт я пішов на free-lance, співпрацював з різними ПР-агенствами. Досвід у фотожурналістиці мені дуже допоміг, бо ПР-агенство створює привід, а фотограф його висвітлює.

- Тобто ви стояли біля витоків журналу «Корреспондент», поява якого стала справжньою подією в українських медіа?

- Справді, на той час це було дуже круто. Щономера був знімок тижня, ретельно вибиралися фото на обкладинку. Це був дійсно прорив в українській журналістиці! До нього на ринку існували якісь суспільно-політичні видання, але в більшості випадків фотографії не приділялося стільки уваги, як в «Кореспонденті». Пригадую перші номери – цікаві відрядження всією Україною, дуже багато очікувань від фотографів.

 - Що потрібно було показати?

- Потрібно було знайти інфоприводи, зробити таку фотографію, яка б привертала увагу до статті. Це була поєднання роботи фоторепортера і журналіста. Неоціненний досвід для мене, бо журнал відразу здобув шалений успіх. Я можу порівняти його тодішній вплив і популярність з московським «Огоньком».

- Працювати було складно?

- Та ні. Адже то була професійна команда. «Кореспондент» будувався на базі вже існуючих видань. Так, був додатковий обсяг роботи, з яким ми не завжди могли впоратися фізично. Уявіть, по 12 зйомок на день, я приходив додому і падав, як-то кажуть, без ніг.

- Чи може в українській пресі повернутися той «золотий вік» впливово суспільно-політичного глянцю?

- Гадаю, це в минулому, бо нові технології – Інтернет, гаджети – вже перемогли. Звичайно, приємно гортати паперовий примірник, та коли він потрапляє до рук, інформація вже застаріває. У новинному жанрі досить складно конкурувати з Інтернет-виданнями. Змінилася й сама фотографія, вимоги до неї. Зараз більше вимога до інформативності, ніж до якості. Дуже багато фотографій в он-лайн виданнях, бачу, зняті на смартфон, взяті з відеореєстратора, – бо Інтернет-медіа шукають оперативності, а не якості картинки.

- Цікаво, що при цьому кількість звичайних людей, котрі купують для фотографування складніші, а то й професійні камери, навпаки збільшується!

- Бажання вдосконалювати себе в фотографії – чудове. Та з точки зору професійності, велика камера – не означає «великий фотограф». Помилково думати, що якщо матимеш круту камеру, станеш зіркою. Не станеш, якщо твої руки для цього не створені й ти не схильний бачити картинку. Якщо купуєш скальпель або віолончель, ти ж не стаєш хірургом або музикантом.

Я вірю в талант від природи. Не думаю, що школи або курси навчають. Творчості навчити неможливо! Можна  просто показати певні техніки. Бо творчість –  це процес сукупний: те, що ти читаєш, на які виставки ходиш, які фільми дивишся, з ким спілкуєшся. Це і є творчість. А все інше –  це якісь моделі, які тобі нав'язують і змушують працювати так, за чужими канонам. Це навпаки не сприяє розкриттю таланту, а створює ніби рамки всередині, в які тебе потім послідовно все більше і більше заганяють... Роби так, бо так потрібно.

- Як рівень камери впливає на результат?

- Гадаю, гарна техніка – це лише 30% успіху. Все інше – талант фотографа, його майстерність, бачення. Для вирішення творчого завдання, звичайно, бажано мати хорошу апаратуру. Однак і вона з часом морально застаріває, зношується. Тому профі треба постійно тримати руку на пульсі.

- Як же розкрити свій талант, набути майстерності?

- Найкраще – це майстер-класи та спілкування з метрами. Це дасть більше, ніж будь-яка фотошкола. На мою думку, фотошкола налаштована найперше на те, щоб заробляти гроші. Ніхто не налаштований ділитися своїми секретами, творчістю.

Творчість – це майстер-клас. Там зазвичай не розповідають, як фотографувати. Профі розповідає про свої фотографії. Як він це робить, що він при цьому відчуває. Подивіться будь-який майстер-клас в Інтернеті. Про техніку зйомки йдеться дуже мало. У більшості випадків – це розповідь людини про ці події, як вона це зробив.

- Ви охоче ділитись професійними знаннями?

-  Якщо до мене приходять за порадою, я з задоволенням приділяю час такій людині. Ділюся своїми знаннями і сам відкриваю для себе нове в процесі спілкування. Я не беру за це гроші.

- Андрію, чому ви обрали для себе фототехніку Nikon?

- Так склалося історично. Перша камера була Nikon, бо оптика київського заводу. Що продавалось у радянський час? Nikon і «Зеніт». «Зеніти» були різьбові, абсолютно не відповідали технічним вимогам. Nikon-и були надійнішими, краще працювали затвори. Їх було багато, бо вони випускалися в Україні, та байонет N, що і привернуло.

Це були голодні 1990-ті, коли я ледве назбирав на камеру. Потім і далі купував Nikon. Чому? Бо мав  комплект рідної «арсеналівської» оптики. І власне з цього часу я постійно працюю фототехнікою марки Nikon.

Я починав з камер аматорського класу, бо просто не було можливості придбати інші. Та аматорські камери у Nikon були набагато потужніші, ніж у конкурентів. Саме через це я дійшов висновку, що обираю для себе надалі саме цього виробника. Був період, коли компанія-конкурент випустила камеру, що стала інноваційним проривом. Як-то кажуть, я  «купився», вона у мене побула недовго, бо витримала лише три місяці інтенсивної роботи. Потім затвор просто розсипався.

-  Що вас зараз приваблює в фотокамерах Nikon?

- Дизайн сучасних камер компанії Nikon –  італійський і він мені ближчий за інший. Фотографу-візуалісту потрібна «картинка». Я й речі купую дуже часто завдяки дизайну та упаковці. Звичайно, це вплив реклами, та як вже є (сміється).

У  Nikon не тільки дизайн був завжди крутіше, а більш технічно, більш якісно зроблена апаратура. На мою суб'єктивну думку, компанія дуже виграє в якості. Професійна техніка Nikon – просто «неубиваемая». Образно кажучи, її можна і по підлозі ногами штовхати, вона витримає й екстремальні перепади температур, і вологість, і мороз. Ось, недавно я знімав, потрапив під дощ, то камеру навіть не ховав –  знав, що їй нічого не буде. Ховав себе (сміється). Камеру вдома поклав, вода стекла і вона почала відразу працювати.

- Які ще характеристики техніки Nikon важливі для вас?

- Я все життя знімаю переважно на Nikon, бо працюю професійно і мені потрібна впевненість, яку Nikon мені дає. По-перше, це швидкість реагування, хороший експозамір. Фактично, я не витрачаю часу, щоб виставляти параметри. Тобто ставлю програми або мануальний режим і підганяю чутливість в автоматичному режимі. Бо чітко знаю: моя фотокамера, немов безвідмовна професійне зброя – ти просто береш і робиш кадр. Тобі тільки залишається його скомпонувати і вчасно натиснути. Все інше за тебе зробить фотокамера.

Тож якщо ставлю камеру на авторежим, розумію, що файли будуть виконані ідеально. Адже інноваційні технології, застосовані в системі матриця-процесор, дозволяють ці RAW-файли обробляти без втрати якості. Тому я ніколи не переймаюся з приводу експозиції.

Також знаю: якщо є рухливий об’єкт, наприклад, швидко біжить тварина, чи відбуваються якісь активності, я встигну зробити кілька десятків кадрів у секунду. І навіть якщо карта не швидкісна і не дозволяє їх швидко записати, в буфері вони все одно помістяться.

- Чи є певні особливості travel-зйомки на Nikon?

- Nikon-ом круто знімати всюди і скрізь. Насиченість неба залежить від обробки, а ось композиція залежить від швидкості відгуку камери і від реакції фотографа, якщо це street-фотографія. Та все таки краще користуватися компактними камерами на вулицях – менше уваги привертає. А пейзажна фотографія вимагає хорошу технічну складову: лінзики, фільтрики й різні примочки

- А яка з комерційних фотозйомок з Nikon була для вас особливою?

- Я знімав рекламну серію для компанії Audi. Це був ПР автомобіля. Замовником виступило агентство SPN Ogilvy. Мені виділили машину і дали повний карт-бланш! Сміливий крок, враховуючи стислі терміни. Я робив те, що хотів, і повністю втілив своє бачення. До участі у зйомках запросив балерину. Все було прекрасно, а завдяки інноваційному об'єктиву 12-24/2.8 фото вийшло з неповторним малюнком і неповторним контрастом. Власне, це той проект, який у мене відбувся завдяки Nikon.

- Чи стежите ви за світовими тенденціями в рекламній фотографії?

- Стежити стежу, та свої проекти я намагаюся робити так, як я бачу. У більшості випадків замовники  надають бриф і фотограф має втілити їхній задум.

У кожного фотографа свій стиль: на нього можуть якимось чином впливати інші майстри. Коли дивишся чиїсь альбоми, підсвідомо можеш взяти від майстра щось важливе для себе. У цьому немає нічого поганого. Потім створюєш щось нове, але під впливом якогось автора, як то кажуть, – «за мотивами інших пісень».

- Що цінуєте в роботах інших фотографів?

- Коли бачу фотографію, прислухаюся до себе: чи відчуваю якісь емоції? Фотографія може бути знята аматором, та якщо вона дає настрій, я бачу її, і глибоко в душі все перевертається, – це воно!

Завжди звертаю увагу на цікаві публікації в журналах, на сайтах. Головне – не копіювати. У кожної людини має бути своє бачення. Так, у фотографії вже складно винайти щось нове. Зараз на ринку зазвичай конкурує не вміння, а техніки обробки. Мало хто сьогодні знімає «одним» кадром. Та справжній репортаж і  Photoshop – як на мене, дуже далекі речі.

- Андрію, наскільки я розумію, у вас шалений ритм життя, багато відряджень. Переїзди, готелі, нові місця – це не втомлює?

- Інколи втомлює, а інколи в кайф (сміється).

- Якщо так часто мандрувати, можливо мати якісь постійні стосунки?

- Я зараз не маю стосунків, але знаю дуже багато пар, які разом подорожують і живуть місяцями закордоном, в тій же Азії. І це просто чудово, якщо є таке порозуміння.

- Що для вас сьогодні означає фотографія?

- Це не професія, а стиль життя. Я завжди, по можливості, ношу з собою маленький компактний Nikon 1 – а раптом щось цікаве побачу.

- Як, по вашому, досягти успіху в своїй професії?

- Потрібно багато працювати! Наполегливо, старанно, постійно розвиватись. Звичайно, у кожного бувають злети й падіння, та невдачі раджу сприймати як виклик, стимул  для досягнення успіху. Також треба вміти себе презентувати, щоб інші побачили ваші таланти та сильні сторони.

- На завершення, в чому після проекту «Знайдено в Україні» ви бачите унікальність нашої рідної землі?

- По-перше, я для себе відкрив те, що народ України дуже різний і багатонаціональний.  Нас скрізь привітно зустрічали, всюди нам були раді. Люди завжди готові допомогти, у будь-якій ситуації. Також відкрив багатогранність природи. Сам виріс у Кривому Розі – це лісостеп. І тут здивувався, які, виявляється, неповторні ліси Чернігівщини – зеленіші, насиченіші. Я милувався Карпатами – з духмяними травами, соковитими ягодами та горами. У Дунайських плавнях побачив пеліканів – ось вже не думав зустріти їх в Україні.

Спілкувалась Наталія Рудніченко

Компанія Nikon дякує Андрію Горбу за надані фото

 

(Відео про проект – розмістити під текстом:

 https://www.youtube.com/watch?v=koilXwA6u2s&feature=youtu.be)