Nikon Imaging | Україна | Європа

Євген Самученко

Євген Самученко, радісний фотохудожник-мандрівник, легко знаходить веселе і радісне в будь-якому місці планети. Говорить однією мовою з морем і небом і все це видно на його радісних фотоггафіях.

Євген, як проходить ранок людини, котра прокидається і дізнається, що вона у десятці кращих фотографів світу?

Коли я дійсно увійду в десятку світових фотографів – обов’язково поділюся ранковими враженнями J. А якщо Ви маєте на увазі ТОП 10 міжнародного фотоконкурсу ЮНЕСКО, то радісну звістку про це я отримав ближче до ночі. J
Повідомлення надійшло електронною поштою. У ньому йшлося про те, що мій нічний знімок став одним з десяти переможців фотоконкурсу під егідою ЮНЕСКО. Звичайно, ця новина була для мене приємною і радісною. Перемоги на великих фотоконкурсах, де беруть участь тисячі фотографів з усього світу, завжди радують. Це своєрідний знак, що ти рухаєшся у вірному напрямку в своїй фото-творчості. Це надихає, хочеться йти і знімати, знову і знову. І, навіть коли бувають моменти «кризи жанру», а вони бувають у кожного фотографа, спогади про такі перемоги допомагають швидко повернутися у стан «keep calm & shooting» J.

Чесно кажучи, ще більше я зрадів кілька днів по тому – коли мені повідомили, що інший мій конкурсний знімок «Подих Говерли», в ЮНЕСКО вибрали для ілюстрації нашого Карпатського біосферного заповідника на офіційному глобальному сайті цієї всесвітньої організації UNESCO.org. Для мене це виявилося навіть більш цінним, ніж вихід у конкурсний ТОП 10. Адже це прекрасно, коли твій знімок з улюблених місць, знайомить увесь світ з красою нашої рідної української природи.

Що стосується ранку того радісного для мене дня, то він пройшов, як завжди – на морі. Мій день майже завжди починається біля моря. Взимку і влітку, навесні і восени, за будь-якої погоди я йду до моря. Добре, що живу за 15 хвилин ходу від узбережжя. Я несу туди всі свої проблеми і радості – море приймає все. Море нагадує мені життя, воно ніколи не повторюється: сьогодні це безтурботний спокій, а завтрашній день накриє тебе солоними хвилями шторму. Для мене це не просто величезна маса води – море я сприймаю як живий організм, вітаючи його як старого друга, торкаючись рукою, коли воно підкочує до ніг хвилі. Проходжу по кілька кілометрів по прибережному піску, біля самої смуги води. Без плеєра у вухах. Просто слухаючи море, насолоджуючись шумом штормових хвиль, або тихим шелестом піску під час штилю. І навіть взимку я не боюсь того, що змокнуть ноги (коли штормить), таке часто трапляється, але я жодного разу не застудився після цього, як, втім, і після зимових морських купань у мороз. Море – моє джерело невичерпної енергії.

Тому, мій ранок завжди під девізом – «у будь-якій незрозумілій ситуації – ідіть на… море» J.

Ви йшли до успіху довгою звивистою і кам’янистою дорогою? Починали, як всі, в далекому дитинстві з фотоапарату Зміна 8М?

Я не сказав би, що мій шлях був занадто звивистим і тернистим J. Швидше він нагадує мені важкий, але не найскладніший гімалайський трек – там, де після низки пройдених спусків і підйомів, одного разу, на світанку, тобі відкривається прекрасний краєвид, і та розумієш – усі зусилля були того варті! 

Мій шлях у фотографію проходив з тривалою двадцятирічною зупинкою. Перший крок у цьому напрямку був зроблений мною у віці дванадцяти років, коли батько подарував мені… Так! Саме Зміну 8М (ось звідки Ви про це знали? J). І процес пішов. Через декілька місяців я бадьоро заправляв «наосліп» ЧБ плівку у бачок для проявки, завішував ковдрою вікна у ванній кімнаті, не допускаючи туди домочадців - готував знімки до друку.

Знімав своїх друзів і знайомих. Вищим пілотажем у той час я вважав знімки друзів на долоні. Багато хто, напевно, пам’ятає старі знімки, на яких одна людина витягує руку, а друга стає далі, щоб на фотографії здавалося, ніби маленький чоловічок стоїть на руці великого. Іноді, через, через дитячу неуважность, в камеру потрапляли вже відзняті касети з плівкою– виходила кумедна суміш облич. Тоді я ще не знав, що, виявляється, це називається розумним словом «мультиекспозиція».J

Незабаром, батьки придбали мені мінімальний набір обладнання для друку – величезна їм вдячність, адже у мене був навіть фотоглянцюватель, а це вже розкіш! Я побачив на власні очі, як на білому аркуші фотопаперу, у тьмяному промінні червоного світла, з’являється зображення. Тоді я відчув себе чарівником. І до сьогодні мені це здається дивом! Плівку можна нескінченно любити тільки за це – за можливість бути творцем справжніх чудес. Ось на такій надихаючій ноті я і зупинився тоді, років в 15.

Далі – навчання, робота, сім’я. Технікум, ВНЗ, відкриття невеличкої, але своєї справи. Потім бізнес почав розширюватися і колесо життя почало обертатися швидше, затягуючи в рутинність щоденних процесів. У певний момент захотілося пригальмувати і додати у власне життя більше СПРАВЖНЬОГО, слідувати своїм істинним цілям, а не проводити кожен день у нескінченному колесі бізнесу. Я почав розподіляти свій час по-іншому: більшу частину життя присвятив подорожам, а меншу – рутинній роботі. Саме тоді я знову згадав про фотографію – це сталося 6 років тому, коли мені було 34. І знову у мене в руках з’явилася камера. Тільки тепер, на зміну плівковій Зміні J, прийшла Ніконівська дзеркалка.

Моє «друге пришестя» у світ фотографії було свідомим. Я зрозумів, що саме в цій творчості і є мій порятунок від щоденної сірої рутини. А нічна зйомка дозволила мені відкрити для себе нові горизонти. Ніч дозволяє повністю відійти від клопотів дня – все уповільнюється: не дзвонить телефон, зникають всі «термінові питання» і ти залишаєшся сам на сам із Всесвітом і небокраєм. Зоряне небо прекрасне, - і в мене виникло бажання ділитися цією красою через свою фото-творчість. Набивав власні ґулі у нічній фотографії: були і «змазані» обертанням землі зірки, невиразні смужки замість чітких крапочок і непоправні «чорні дірки» - провали в тінях, як на небі, так і на передньому плані; зіпсовані через запітнілу при ранковій росі передню лінзу, знімки зіркових треків. Долаючи технічні перепони і набуваючи нового досвіду, я ніч за ніччю проводив на локаціях, і мої нічні знімки ставали все кращими. Я не знімав на замовлення, тому на мою творчість не накладалося жодних обмежень, зате вкладалося багато енергії і натхнення. Якщо ти по-справжньому любиш те, чим займаєшся – успіх не змусить себе чекати, а удача завжди буде тобі вірною супутницею. Так і сталося. Перша ластівка вагомого успіху у фотографії прилетіла до мене в 2015, коли я отримав HIPA Merit Medal в категорії Нічна фотографія, найбільшого міжнародного фотоконкурсу HIPA, а моя фотографія увійшла в число робіт, які демонстрували на грандіозній церемонії відкриття HIPA 2015 Award Ceremony в Об’єднаних Арабських Еміратах. Цей успіх надихнув мене на подальшу активну участь у фотоконкурсах і, в майбутньому, саме успішна участь у багатьох ФК принесла популярність іншим моїм знімкам, а також дозволила мені отримати міжнародне визнання як фотографа.

 

Як багато часу кожного дня ви витрачаєте на розгляд пропозицій про співпрацю від зарубіжних видавництв, галерей, журналів?

Насправді, конкретних пропозицій не так вже й багато, як здавалося б. На даний момент такі пропозиції надходили з Німеччини, Великобританії, Канади та США. Хоча насправді, країна з якої надходить пропозиція особливого значення не має. Набагато важливіше, щоб Вам був цікавий сам проект або видання (якщо мова йде про безкоштовне розміщення), або розмір гонорару за публікацію. Варто пам’ятати, що часто, надаючи фото для публікації куди-небудь, Ви автоматично обмежуєте свої можливості в публікації йього ж знімку ще де-небудь, у тому числі і в завантаженні у фотоконкурсі. Тому є сенс уважно вивчати умови, які Вам пропонують і не соромитися пропонувати зміни в них, якщо Вас щось не влаштовує. Найзручніше співпрацювати з приватними колекціонерами і галереями. Як правило, вони простіше ставляться до процесу і це дозволяє уникнути зайвої «паперової тяганини». Видавництва ж, більш «олд-скульні» і там процес узгодження і підготовки документів часто займає досить довгий час.
Варто також відзначити, що така співпраця далеко не завжди знаходить фінансові форми. Якщо мені дійсно цікавий проект або виставка, я можу надати свої знімки для участі в ньому абсолютно безоплатно. Наприклад, коли мені надійшла пропозиція від куратора виставки Monochrome (Великобританія) про те, що вони зацікавлені в експонуванні робіт з мого проекту «ОднажDы на Марсi» у Лондоні, організатори повідомили, що їх виставка не передбачає оплати авторам знімків, зате у них вільний вхід, велика аудиторія відвідувачів, і після Лондону виставка буде експонуватися по всій Британії. Мені ці умови здалися цікавими і я погодився на безкоштовне надання своїх робіт. У підсумку, більше року мої фотографії експонувалися по всій Великобританії в рамках цієї виставки.

В яке місто якої країни ви плануєте переїхати, щоб розвинути свій успіх?

Я вважаю, що в наш час зовсім не обов'язково переїжджати в інше місто для того, щоб розвиватися у своїй галузі. Зараз безліч процесів відбувається онлайн, і можна успішно творити і працювати скрізь, наприклад, лежачи під пальмою в ГОА. J Особливо це стосується фотографії - якщо з тобою є камера, набір оптики, ноутбук і доступ до інтернету, то можна ефективно і успішно працювати у будь-якій точці світу. Наприклад, у мене нещодавно був досвід суддівства міжнародного фотоконкурсу, де кожному з членів журі відкривається онлайн-доступ до суддівської панелі, і в онлайн режимі відбувається оцінка і відбір фіналістів. А члени журі при цьому знаходяться в різних країнах, і навіть на різних континентах - у Великобританії, Канаді та Чехії.
Крім того, я дуже люблю Одесу і завжди із задоволенням повертаюся до рідного міста, після своїх численних подорожей.

 

Як ви оберігаєте свої професійні секрети від конкурентів?

Я не вважаю інших фотографів конкурентами, навіть коли йдемо з кимось «ніздря в ніздрю» у фінальному відборі фотоконкурсу. Ми всі колеги і робимо спільну справу.
Просто я вмію щиро радіти успіхам інших!
Саме тому, у мене фактично немає професійних секретів. Є просто знання і досвід, який часто не можна передати моментально у «двох словах», наприклад, у короткому листуванні. Тому таким досвідом я ділюся на своїх майстер-класах, атмосфера яких дозволяє добре засвоїти і закріпити такі «секрети». Вже більше року я проводжу в Україні майстер-класи по нічній зйомці «Скарби Всесвіту» і трохи більше півроку ділюся своїм досвідом успішної участі у фотоконкурсах під час експрес майстер-класу «Як перемагати у фотоконкурсах і виділяти свої знімки з маси інших».
Я радий, що за цей час, мені вдалося передати свій досвід у цій сфері багатьом українським фотографам. Щиро радію, коли багато хто з них, успішно застосовуючи отримані знання, досягає нових вершин у фото-творчості та перемагає у престижних міжнародних фотоконкурсах.
І, навіть поза майстер-класами, намагаюся відкрито і відверто розповідати про свої «фішки» і напрацювання. Наприклад, я завжди вказую параметри зйомки під усіма знімками, що публікуються на моїх сторінках у соцмережах і відверто відповідаю на питання «як це знято» в коментарях під ними, а також під час живого спілкування з аудиторією на своїх безкоштовних творчих зустрічах.
Щиро ділюся своїм досвідом, як із слухачами моїх заходів, так і просто з іншими людьми. І життя відповідає взаємністю - я часто зустрічаю на своєму шляху справжнiх і відкритих, захоплених своєю справою людей, у яких вчуся чомусь новому. Це стосується як фотографії, так і інших аспектів мого життя.
Мене надихають випадки, коли моя творчість знаходить продовження в творчості інших. Часом це навіть важливіше, ніж перемога у престижному фото-змаганні. Наприклад нещодавно, моя фотографія з Гімалаїв надихнула людину на створення чудового вірша, а близько року тому по моїй роботі написали картину маслом. Це свого роду творча синергія, коли здатності двох людей не складаються, а множаться, збільшуючись в рази. При цьому виграють усі.
Ось очевидний приклад - багато хто користується ним щодня, навіть не здогадуючись, що це результат безкорисливого співробітництва та синергії безлічі людей з усього світу. Це - Вікіпедія. Так-так, найвідоміша онлайн-енциклопедія. Міжнародна і абсолютно безкоштовна база знань, яка створена і наповнюється звичайними людьми абсолютно безкорисливо. Автори статей в ній не отримують гонорарів. І фотографи, які завантажують свої знімки для використання в Вікі-статтях, теж не отримують відрахувань за використання їхніх робіт. Кожен з нас вже звик до того, що в будь-який момент, Гугл витягне йому потрібну відповідь з Вікі, навіть не замислюючись, звідки там все береться. J
Я теж часто шукаю відповіді на будь-які питання в Вікіпедії, і зі свого боку, намагаюся зробити невеликий внесок в цю синергію - на даний момент Wiki-статті ілюструють більше сотні моїх фотографій, які також доступні для вільного використання будь-якою людиною, в будь-яких інших цікавих проектах. І це не швидкоплинне, це те, що залишиться навіть після нас, і можливо, років через 100-300 ці знімки і статті будуть єдиною можливістю дізнатися і побачити, як виглядала наша планета в минулому.
Просто потрібно не забувати про вміння легко віддавати, тоді все буде приходити до Вас також легко! Пам'ятайте також про те, що якщо Вам вдасться повністю позбавитися почуття заздрості до успіхів інших - це виведе Вас на новий рівень успішності, і удача частіше буде з Вами.

Скільки людей цілодобово працюють на бренд Q-lieb in? Заповзятливий продюсер, довгонога секретарка (дві?), установник світла, переносник техніки, шофер, майстри постпродакшн, фахівець зі зв'язків з пресою?

Так, у мене величезна команда: 2 трейлери і особистий вертоліт для аерофотозйомки, а ще ви забули згадати про одного з найважливіших співробітників – штативоносця J. Жартую. J
Всіма своїми процесами, починаючи від зйомки і постобробки і закінчуючи організацією поїздок, публікаціями та комунікаціями, - я займаюся сам. Цьому я приділяю близько 12 годин на тиждень. Виняток - майстер-класи, виставки та творчі зустрічі. Їх допомагають організовувати приватні куратори і колективи фото-шкіл, а я виступаю в них тільки у якості спікера. І це чудово - адже кожен повинен займатися своєю справою.
Я чув, що багато моїх колег працює у команді, але поки не знайомий з подробицями організації такої роботи. Вважаю, що це більш продуктивний шлях, особливо, якщо вдасться створити атмосферу творчої синергії у команді. Сам також часто замислююся над тим, що хотілося б краще і якісніше організовувати процеси в поданні своєї фото-творчості людям, і, не виключаю, що в найближчому майбутньому, поряд зі мною з'явиться один або кілька людей, які будуть допомагати мені в цьому.

 

Чому з безлічі жанрів і напрямків Ви зупинили свій вибір на тревел-фотографії? Де найчастіше ховаються «шедеври» - високо в горах, в глибоких печерах, чи може в самому центрі мегаполісів?

Я люблю справжнє життя, у всіх його проявах - без фальшу і масок. Саме ця любов тягне мене у віддалені глухі села і на вершини гір, у галасливі мегаполіси, які переповнені людьми і в «дзвінку» тишу холодної морозної ночі. Напевно тому мене ніколи не тягнуло до постановочної фотографії - адже життя і природа все розставляють значно краще і красивіше, ніж це може зробити людина.
Швидкоплинні моменти і чудеса природи, справжні і щирі емоції, які тривають лише частки секунди ... саме ці безцінні миті справжнього життя і намагається «спіймати» тревел-фотограф. Фотограф-мандрівник знову і знову вчиться довіряти життю та людям, які поруч, з вдячністю приймаючи все, що пропонує йому сьогоднішній день.
Я навчився не засмучуватися, навіть тоді, коли приїжджаю на місце зйомки «за тридев'ять земель» витративши купу часу і чималі гроші, а погода не складається, і я їду, не зробивши жодного кадру. Наведу приклад з недавньої поїздки до Китаю у березні 2017.
Плануючи поїздку за кілька місяців, я не міг знати точного прогнозу погоди, але був впевнений, що в містечку Якшо я хочу зняти нічну риболовлю з бакланами. Сталося так, що коли я приїхав туди, погода була дощовою. Дощ лив усі 4 дні, які я виділив на це місце і, через погоду, познімати нічних рибалок мені так і не вдалося. Але я не засмутився - буде привід повернутися в це чудове місце ще раз.
Зате незабаром, в тій же подорожі до Китаю, доля посміхнулася мені і приготувала подарунок. У селі Дажай, на рисових терасах, мені пощастило застати чудове видовище - густий туман з вітром. І всього за одну годину я зробив безліч вдалих знімків рисових терас, що ніби «купаються» в океані з туману.
Коли все приймаєш легко, життя починає досить часто радувати надзвичайними природними явищами, цікавими сюжетами та зустрічами з прекрасними людьми. Крім того, тревел-фотографія - це постійна готовність до імпровізації і нестандартних ситуацій, як у кадрі, так і в житті. У цьому жанрі зовсім не нудно і ніколи не буває рутини. J
Наведу приклад ситуації, коли зіпсована через погоду зйомка привела до успішного результату тільки дякуючи нестандартному погляду на стандартні речі. Кілька років тому я поїхав в с. Краснопілля, Миколаївської області, щоб сфотографувати старовинну кірху вночі, на тлі зіркових треків. Але, незабаром після старту інтервальної зйомки, небо почало затягувати щільним шаром хмар. Той, хто знімає вночі, розуміє, що за таких умов знімок із зірковими треками буде зіпсовано. Але, це якщо дивитися на речі стандартно. Я ж глянув на майбутній знімок інакше і подумав, що хмари на довгій витримці створять прекрасний фон для будівлі, і це буде чудовою альтернативою зоряним трекам. Продовжив знімати серію. В підсумку, у мене вийшов досить цікавий знімок, який надалі набув широкої популярності. Більше того, завдяки цьому знімку, старовинна кірха якій більше сотні років, була внесена в список пам'яток, які охороняються законом, як «недавно знайдена». У мене з’явилася можливість відчути себе археологом-першовідкривачем J, коли вийшла стаття про це. Кому цікаво, докладніше про цей випадок можна почитати тут: http://nikvesti.com/news/politics/75839
Що стосується імпровізацій у подорожах, які не стосуються фотографії, мабуть, найпоказовішим прикладом буде спроба замовлення вечері у глухому китайському селі. Уявіть щось схоже на кафе, де ніхто з місцевих мешканців не знає англійської і немає меню з картинками - а Ви ну дуже хочете їсти. У хід йдуть малюнки і піктограми, мукання і жести, звуки ку-ка-рі-ку і хрю-хрю. Відчуваєш себе артистом театру пантоміми і одночасно персонажем відомого анекдоту - «Хлопчик жестами показав, що його звуть Хуан» J.
Ви питаєте, де шукати «шедеври»? Відповім коротко - поруч з тим місцем, де Ви перебуваєте зараз. Почніть це робити від сьогодні, під час прогулянки містом, у парку, або в короткій поїздці рідною країною. Хороший фотограф вміє знаходити прекрасне поруч з собою. Добре там, де він. J

Скажу простіше - якщо ти не бачиш нічого прекрасного неподалік від свого будинку, в своїй країні, то повір, навіть на світанку в височенних заморських горах, тобі буде завжди чогось не вистачати в кадрі. Спробую показати на особистому прикладі - зараз, серед моїх робіт, які здобули міжнародну популярність є знімки, зроблені як за 15 хвилин ходу від мого будинку в Одесі, так і знімки з Гімалаїв і Карпат, з міських нетрів на околицях індійського Мумбаї і з площі Ринок, що у Львові.
Ваш найуспішніший кадр завжди поруч з Вами! Пам'ятайте про це і вчіться вчасно його помічати.

 

Що лежить в кофрі нічного фотографа? Телескоп або може бути, чарівна паличка для «розгону хмар» руками?

Так як я не займаюся зйомкою туманностей і планет зблизька, телескоп мені не потрібен. А чарівна паличка для розгону хмар, ой як не завадила б J. Адже якщо денні сюжети можна з успіхом знімати навіть під час дощу, то нічне небо і зірки, при затягнутому хмарами небосхилі, зовсім не познімати.
Я люблю простоту, і намагаюся бути лаконічним у всьому, включаючи комплект обладнання. Мій підхід - в кофрі має перебувати тільки найнеобхідніше. Цього навчили самостійні походи в гори, коли, крім техніки, потрібно нести на собі ще важкий рюкзак з речами, їжею і наметом. У таких випадках, зазвичай я несу на собі 20-27 кг - це загальна вага необхідних для походу речей і фототехніки. Тому, мій комплект техніки не такий вже й великий. До камери і лінз ставлюся як до улюбленого, але все ж робочому інструменту - не тремчу над обладнанням, і порошинки не здуваю. Мою камеру часто можна побачити в ранковій росі, або покриту шаром інею, після багатогодинної інтервальної зйомки зіркових треків в морозно-туманну погоду.
На даний момент я знімаю на Nikon D750 - вибір саме цієї моделі обгрунтований наявністю в ній поворотного екрану. Для мене це дуже важливо, адже я часто знімаю з низьких ракурсів, або тримаю камеру безпосередньо над поверхнею води. Та й у темряві особливо не повалятися на землі під час кадрування, без ризику забруднитися або пошкодити одяг гілками та розкиданим битим склом.
Кілька слів про мої об'єктиви. Для нічної зйомки використовую фішай Nikon 16mm f / 2.8 і декілька світлосильних ширококутників, серед яких і Nikon 17-35mm f / 2.8. Окрім нічної зйомки, ця лінза мене рятує і при зйомці звичайних пейзажів з ND фільтром, так як її передня частина не опукла і дозволяє накрутити полярик або ND-шник. Я також з успіхом використовую цей об'єктив для зйомки стріт сюжетів в місті.
З додаткових аксесуарів для нічної зйомки: зовнішній пульт-інтервалометр, зовнішній спалах і світлодіодний ліхтар з фокусуванням променя для підсвічування переднього плану, пара штативів - один важкий, другий максимально легкий для піших походів.
Що стосується інших об'єктивів з мого арсеналу, хотілося б відзначити Nikon 28-300mm F3.5-5.6 - це мій основний об'єктив для тревел-зйомки. Мені подобається ця лінза, тому що з нею я не пропускаю жодного спонтанного моменту, якіх я не встиг би зняти, якби витрачав час на заміну об'єктива з ширококутника на телевик і навпаки.

 

Як знайти спонсорів для творчих поїздок? Що їсть ваша сім'я, поки ви бігаєте за зірками?

На даний момент, спонсором всіх моїх поїздок і подорожей виступаю я сам J. Буду дуже радий, якщо спонсори з'являться - це дозволило б мені істотно розширити межі  фото-творчості. Адже фото-експедиції і подорожі, особливо у віддалені регіони, зовсім недешеве задоволення. Наприклад, якщо бюджет фото-подорожі Україною становить кілька тисяч гривень, то аналогічна поїздка за кордон обходиться приблизно в таку ж суму, тільки вона обчислюється в доларах. Основні витрати в зарубіжних поїздках це авіаквитки, харчування та проживання.
Хоча фотографія приносить мені певний прибуток, але він поки не є основним, і я витрачаю на подорожі більше, ніж заробляю на своїх знімках.
У повсякденному житті мені вистачає малого, зараз намагаюся не гнатися за матеріальними цінностями, хоча я далеко не аскет, і вважаю, що фінансів завжди має бути достатньо, щоб відчувати себе вільно. Отримувати задоволення від простих речей мене навчили подорожі у віддалені від цивілізації райони, наприклад в Гімалаї.
Коли бачиш веселі ігри дітей, які не мають гаджетів, щирі посмішки щасливих людей, що радіють новому дню, - розумієш те, що для справжнього щастя зовсім не обов'язково мати 3 машини, 2 будинки і останню модель престижного телефону. Починаєш більше усвідомлювати, що щоденна жага за примарним «Must Have», на яку багато хто з нас розмінює своє життя, зовсім не робить тебе щасливою людиною. На даному етапі я вважаю за краще інвестувати в особисті враження, новий досвід та майбутні спогади. Спогади ніколи не зіпсуються, не згорять, їх не зможуть вкрасти і вони ніколи не знеціняться.
Наприклад, якщо на одній шальці терезів стоїть можливість заміни автомобіля на нову модель, а на другій - подорож по Австралії та Нової Зеландії, я ні секунди не думаючи оберу подорож. Щиро вдячний моїй родині - дружині Ользі та синові Максиму за те, що вони розуміють, наскільки важливі для мене подорожі і фотографія. А також за те, що вони нормально сприймають мої численні і не завжди безпечні поїздки на край світу. Втім, моя сім'я також любить подорожі, і я намагаюся проводити з рідними людьми якомога більше свого часу - окрім самостійних фото-поїздок, ми дуже часто подорожуємо всією сім'єю. Варто зазначити, що коли я їду в подорож з близькими або друзями - основним пріоритетом для мене є спілкування з ними, і фотографія при цьому відходить на другий план. Тому, бувають випадки, коли я навмисно не беру з собою в такі поїздки фотокамеру, щоб всю свою увагу присвятити усвідомленому спілкуванню з людьми. Я вважаю, що фотографу дуже важливо зберегти вміння насолоджуватися красою моменту просто очима, а не тільки через видошукач своєї камери.

 

Яких небезпек остерігатися нічному пейзажному фотографу?

У першу чергу, потрібно бути вкрай обережним при переміщенні у темряві. Вночі завжди переміщуйтеся тільки з увімкненим ліхтариком - інакше ризикуєте зачепити ногою свій же штатив і розбити техніку, або ще гірше, впасти самому, не завжди на землю, а іноді і в глибокі ями, або у водойми.
Це, мабуть, найбільша небезпека нічної зйомки, яка має безліч прикладів. Нещодавно був випадок, коли ми знімали зірки на околиці Тосканського села. Одна дівчина мало не провалилася у покинутий винний льох, вхід в який заріс густим чагарником. А сталося це тільки через те, що вона не хотіла засвітити кадр іншим учасникам зйомки і зробила пару кроків без ліхтарика. Тому пам'ятайте - перед тим як перейти з місця на місце, обов'язково увімкніть ліхтарик, хоча б на мобільному телефоні. Якщо Ви знімаєте разом з друзями, то для того, щоб не зіпсувати їм знімок світлом свого ліхтаря, просто домовтесь, що перед тим як вмикати ліхтарик, потрібно голосно запитати у всіх учасників «Хлопці, усі вже закінчили експонування?». І тільки коли всі скажуть «так» - вмикайте свій ліхтарик і безпечно переходьте на іншу точку зйомки.
Багато хто боїться виходити з дорогою апаратурою в нічний час. Скажу, що ризик того, що хтось захоче викрасти у Вас апаратуру при зйомці за містом - мінімальний. Навпаки, буває, що Ви самі можете злякати випадкового перехожого, якщо він несподівано помітить Ваш силует вночі. Але якщо у Вас все ж є якісь перестороги - просто виїзжайте на нічну локацію разом з друзями - і веселіше, і безпечніше. В ідеалі компанія повинна складатися не більше ніж з 4 чоловік, інакше будете заважати один одному засвіченням при переміщеннях.
А ще, після успішної зйомки компанією, можна згадати і посміятися разом над різними комічними випадками, які трапляються «темної ночі».
Наприклад, нещодавно, в лютому 2017 року, коли ми з другом знімали зірки в Карпатах на тлі замерзлої гірської річки, стався цікавий випадок, про який я зараз розповім.
Це сталося морозної і сніжної ночі на околиці селища в Івано-Франківській області. Вибравши напрям зйомки, ми встановили штативи на льоду замерзлої річки, неподалік від ополонки. Фаза місяця не гарантувала вдалої нічної зйомки, а яскраве місячне світло заважало. Місяць хоч і був за горою, але все одно яскраво світив. Намагаючись хоч трохи сховатися від місячного світла, щоб успішно познімати зіркові треки, ми розташувалися в глибині яру біля річки, за невеликим схилом. З невеликою дороги, яка була неподалік нас видно не було.
Стоїмо собі спокійно, камери на штативах знімають в режимі інтервальної зйомки, а ми розглядаємо зірки, спілкуємося... Звичайно, не особливо радіючи проїжджаючим час від часу машинам, так як це серйозно збільшує час при подальшій обробці знімка. І зовсім не добре, коли хтось із водіїв зупиняється і довго стоїть з увімкненими фарами, засвітлюючи кадр.
Був саме такий випадок - під'їхала машина, зупинившись з увімкненими фарами прямо в кадрі. З неї вийшов чоловік і для чогось поліз на гору, хоча ухил там був більше 60 градусів. Що йому там було потрібно - залишилося загадкою. Після декількох невдалих спроб піднятися на крутий схил, він сповз до низу, сів у машину, розвернувся і поїхав. Нас він не помітив, і ми, побурчавши трохи про себе, продовжили зйомку. Але це був не кінець історії.
Через кілька хвилин та ж машина повільно проїхала ще раз і знову зупинилася біля нас, прямо в кадрі. З машини насилу виліз сп’янілий чоловік з порожньою пляшкою і пішов до річки, в нашому напрямку, впавши кілька разів на сніг. Мабуть хотів набрати водички в ополонці. І йшов він прямо на нас.
Помітив нас він тільки тоді, коли між ним і нами залишилося два кроки. Розглянувши два наших темних силуети, він мовчки завмер, мабуть протверезівши, як мінімум на половину. Для повноти картини, потрібно відзначити, що в тих колоритних краях, жителі шанують безліч традицій і розповідають різні легенди про духів, мольфарів, і інші незвичайні явища і потойбічні сили.
Порушивши тривале мовчання, ми спробували пояснити людинi, що ми тут просто фотографуємо, і попросили його йти обережніше, щоб не зачепити наші штативи з камерами... У його стані, він нас не особливо зрозумів. Але промукавши щось невиразне, жестами рук з порожньою пляшкою дав зрозуміти, що йому води треба набрати. На пропозицію притримати його за руку, щоб він не звалився в ополонку, набираючи воду, він різко відмовився. Напевно, він все ж таки прийняв нас за потойбічні сили J.
У результаті, він звалився в крижану воду до поясу, і почав повільно йти під лід. Недовго роздумуючи, я схопив його за куртку і витягнув з ополонки. Мій друг сунув йому в руку пляшку з водою і він став швидко пробиратися по снігу до своєї машини. Через хвилину машина швидко від'їхала і більше в ту ніч вже не поверталася. Свою пляшку з водою він все-таки загубив у снігу.
Можливо, після цієї ситуації, однією місцевою байкою про духів стане більше, а пити за кермом цей чоловік стане менше J.
А для того, щоб не потрапити під колеса таких горе-водіїв, та й просто для того, щоб нормальні водії змогли Вас легко помітити в темряві, не забувайте позначити себе і камеру. Якщо ви знімаєте вночі поблизу від проїжджої частини доріг, навіть якщо це путівець - пам'ятайте, що Вас повинно бути добре видно. Я рекомендую наклеїти на ніжки штатива фаровіддзеркалюючу плівку, а самому використовувати фаровіддзеркалюючий одяг, наприклад спеціальний жилет.

 

Сім корисних порад: як перемагати в міжнародних фотоконкурсах
1) Ваша фотографія повинна точно відображати тематику фотоконкурсу. Буде ідеально, якщо знімок буквально «дзвенить» темою конкурсу.

2) Для участі в конкурсі завантажуйте тільки найкращі та найсильніші свої знімки. Вірте в свої фотографії. Не варто боятися фотоконкурсів з платною участю - часто конкуренція в них менша, ніж в безкоштовних.

3) Не варто завантажувати фотографії, які не зовсім відповідають тематиці конкурсу, або ті, які Ви самі не вважаєте досить сильними - навіть якщо фотоконкурс безкоштовний. Цим ви серйозно ускладните роботу журі та даремно витратите свій час на підготовку і завантаження робіт.

4) Фотографія, яку Ви подаєте на конкурс, повинна легко «читатися» навіть у маленькому розмірі, вже на стадії Preview (маленький ескіз картинки, який видно у провіднику комп'ютера).

5) Виділяються і запам'ятовуються ті знімки, в яких багато енергії автора. Технічність і якість в наш час сучасної техніки легко досяжні, а яскравий образ і передані справжні емоції - рідкість. Пам'ятайте про те, що Ваш настрій і емоції при натисканні на кнопку затвору передаються глядачеві Вашої фотографії - це як невидимий EXIF ​​файл, який читається глядачем на рівні підсвідомості.

6) Подавайте на участь в конкурсі як перевірені часом роботи, які вже перемагали в інших конкурсах, так і кращі з нових Ваших знімків. Це допоможе уникнути творчого застою і допоможе повірити в нові знімки.

7) Ніколи не засуджуйте вибір журі, і не бурчіть про те, що вони вибрали не той знімок, а Ваш «шедевр» залишився непоміченим. Пам'ятайте про те, що успіх це не результат одного зусилля - це скоріше сума багатьох зусиль. Тому не сумуйте, а навіть у разі поразки продовжуйте подальшу участь у фотоконкурсах і Вам обов'язково пощастить!

Удачі вам!